Буря війни

Хто переможе в протистоянні багряних та срібних?

Мара Барров пройшла довгий шлях: від дівчинки зі злиденного села, приреченої стати гарматним м’ясом у чужій війні, до живого символа революції проти несправедливого соціального ладу. Однак чи справді вона здобула власний голос? Можливо, усе одно залишається іграшкою в чужих руках у небезпечній політичній грі?

Для усіх, кому подобаються фентезі та антиутопії, а також тих, хто хоче дізнатись фінал улюбленої серії.

«Буря війни» — четвертий і заключний том циклу «Багряна королева» Вікторії Авеярд, у якому на героїню (і читачів) чекають масштабні битви за території й боротьба пропаганд за душі, шпигунські інтриги і несподівані політичні союзи, які перекроять політичну карту континенту. А також — суперництво за Марине серце. Два принци: один обіцяє створити новий, справедливіший світ, граючи за старими правилами; другий узагалі нехтує правилами й погрожує спалити знайомий світ, якщо не отримає бажаного. Що вибере Мара: свої ідеали чи почуття? Чи вдасться героям здобути право на вільне життя, чи, можливо, старий лад надто глибоко пустив корені? А якщо таки вдасться, то що і хто вціліє на попелищі? 

Дівчинка-блискавка Авеярд залишається яскравою і глибоко суперечливою героїнею... Авеярд спритно підготувала підґрунтя для четвертої книжки в умовах ще не виграної війни. Publishers Weekly

В Авеярд є чуття драматизму, якого очікують читачі. Динаміка починається з першої сторінки і не припиняється доти, доки не буде перегорнуто останню. School Library Journal

ЦИТАТИ З КНИЖКИ «БУРЯ ВІЙНИ»

Я не прийняла його пропозиції. Не прийняла його. Мене розриває ще одна зрада — не лише Келова, а й моя власна. «Я тебе кохаю...» — ми обоє давали обіцянку й обоє її порушили. Ці слова мали би значити «Я ціную тебе понад усе. Тебе хочу більше. Тебе потребую. Я не можу жити без тебе. Я зроблю все, тільки б наші шляхи не розійшлися». Він цього не сказав. І я не скажу. Його корона важливіша, ніж я, а моя справа важливіша, ніж він.

Повітря двигтить від тріску металу і скла. Євангеліна з командою вже не гає час даремно: вони сплющують биті машини, які перекривають шлях, у млинчики із заліза і сталі. Ті транспорти, які досі на ходу, з гарчанням пробиваються вперед, хоча їх шкрябають гілки і намагаються перевернути корені. У пропахлому димом повітрі Євангеліна заскакує на корпус транспорта. Лунають постріли, але кулі падають на узбіччя, відкинуті її навиком. Обабіч Яструбиної дороги з’являються високі блакитні щити, мов привиди серед диму й попелу. Девідсон тримає їх, витягнувши кулаки. Коли лунають наступні постріли, щити трохи здригаються, але не пропускають куль. Пістолями нас не вбити.