Долаючи тишу. Жіночі історії війни

Фрамбуаз, Кассіс, Ренетт. Малина, Смородина, Яблуко. Троє дітей з окупованого французького села у розпал Другої Світової Війни. Живуть на фермі, де багато роботи, хвора матір, нещодавно загинув батько. Підлітки вплутуються в авантюру з німецькими солдатами. Їхня мати не завжди знає, що відбувається з її дітьми, і одного разу трапляється страшне, через що вся сім'я змушена втекти з села. І ось через багато-багато років молодша з дітей вирішує повернутися до рідного дому, але ніхто не повинен знати, що вона саме та сама Фрамбуаз. В неї є сімейна реліквія – книга рецептів її матері. Вона ж – її потаємний щоденник, який проливає світло на таємницю 55 річної давнини. Ніби простий сюжет сімейної саги. Але це – просто жах та ступор. Так, період війни та життя в окупації – тяжкий для будь-якої людини. Але загалом, майже всі страшні речі робились персонажами не заради виживання, а заради невеликого матеріального або ментального задоволення. Діти здають сусідів за стопку журналів та панчохи. Матір має відносини з окупантами заради сільнодіючих ліків. Дівчинка 9-ти років доводить матір до зриву хвороби заради походу в кіно. Сестра ревнує сестру. Брат збігає. Всі зраджують всіх. І хоч рефреном йде “ми були просто дітьми” та “ми любили один одного” – прийняти такі виправдання для мене дуже важко. Не в контексті відносин між французами та німцями, ні! Зрозуміло, що війна війною, але жити в окупації мирному населенню треба було роками, і люди жили. Вражає гнітюча атмосфера всередині сім’ї. Зрештою, такі суворі відносини між її членами приводять до трагедії, яка зачипає значно більше коло людей. Нелюбов маленька приводить до великого зла. Я не можу рекомендувати – читати вам чи ні. Із плюсів - в книзі багато французьких рецептів (і я розумію, що хтось береться читати її після “Шоколаду” тієї ж авторки – і отримує шок від тяжкості теми), уроки ресторанного маркетингу (розповідь йде від імені 65-річної вже головної героїні, вона згадує воєнні роки, але й описує свою сучасність). Багато піднятих тем: дорослішання, необхідність вибачення, спокути провини - не додають легкості. Якщо ви готові над цим розмишляти і, головне, ви готові до висновку, що діти бувають геть погані, злі, жорстокі – тоді можете читати. Якщо ж ви – добра душа та оголений нерв – краще не треба. Вам буде тяжко від неможливості вибачити всім. Бо майже всім у книзі – є чого соромитись та за що каятись.