Кошик
Thumbnail Image 1

Дякую за запізнення

Бестселер The New York Times та Los Angeles Times

• У списку «10 книжок до читання» від The Wall Street Journal

• Найкраща книжка року за версією Amazon.com

• Найкраща книжка року за версією Kirkus Reviews

• Автор — тричі лауреат Пулітцерівської премії

Ми живемо в «еру швидкостей». Міжнародний ринок, цифрова глобалізація, матінка-природа — три найвеличніші планетні сили, що перебувають у центрі цього прискорення. На Евересті налагоджено відмінний стільниковий зв’язок, автомобілі рухаються без водіїв, а тим часом унаслідок танення снігової «шапки» Антарктиди зростають рівень вуглецю й рівень води у Світовому океані. Наш спосіб життя стрімко трансформується, зміни стосуються п’яти ключових сфер: роботи, політики, геополітики, етики, громади. Світ мчить із шаленою швидкістю, але ми навіть не встигаємо усвідомити куди — до розвитку чи самознищення?

Путівник ХХІ століттям, написаний одним із найвідоміших експертів нашого часу. Goodreads

Тож час трошки… запізнитися.

Томас Фрідман пропонує своє бачення того, як жити у «вік прискорення», як адаптуватися до інновацій та масштабних змін, уміти вчасно сповільнятися та не втрачати вічних цінностей, а також налагодити максимально ефективну взаємодію всередині цього суспільства.

Жанри: Психологія

Добірки: Бестселери The New York Times Бестселери Amazon

  • ISBN 978-617-12-5825-9
  • Видавець «Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
  • Мова ua
  • Рік випуску 2018

Відгуки про книгу

Будьте першим, хто залишить свій відгук!

Купити книгу

125 грн

Доступно у форматах

epub
fb2
pdf
Після покупки книгу можна буде скачати в зручному форматі необмежену кількість раз.

Про автора

Томас Фрідман

Томас Фрідман — відомий американський журналіст, репортер і політичний оглядач газети The New York Times, тричі лауреат Пулітцерівської премії, автор семи книжок, серед яких — бестселер «Дякую за запізнення», за відгуками «найбільш амбіційна праця ХХІ століття».

Також у цій добірці

Марта Зіміна

Журналіст
Автор полагает, что все самые знаковые события, происходящие в мире, - войны, научные открытия, катастрофы, то есть события непредсказуемые и влекущие за собой определенные последствия – это Черные Лебеди. Книга, на первый взгляд, перегруженная и сложная для восприятия, благодаря нескольким аспектам вполне может стать настольной. Вы, при желании проработать прочитанное более глубоко, можете научиться отличать некоторое эмоциональное от реального, применять теории Талеба в реальной жизни, анализировать будущее ровно в той степени, как и осознавать его непредсказуемость.
Ти заходиш до розкішної мюнхенської кав’ярні, сідаєш за столик до знайомої компанії. Тобі тут раді, кажуть компліменти, рекомендують тістечка. Ти посміхаєшся, робиш ковток гарячого шоколаду, дістаєш із сумочки пістолет та стріляєш у чоловіка навпроти. Після цього у тебе залишається 10 секунд життя. Ти – англійка Урсула, тільки що ти вбила Гітлера і звільнила Світ від майбутньої війни. Ти йшла до цього декілька десятиліть теперішнього життя, та ще багато-багато попередніх життів. І будеш робити це знову та знову – у наступних. Ні, це не книга про загробне життя або фантастику. Авторка надає своїй героїні ту можливість, над якою ми, зазвичай, мріємо по 100 разів на день та безсонними ночами, намагаючись заснути. «Я б зробила це інакше». Не пішла туди або сюди, дала б іншу відповідь, обрала б іншу професію, освіту, чоловіка, друзів, країну життя. Всі ці інші варіанти б приводили до інших – кращих або гірших результатів, але ми цього не знаємо і знати не можемо, тому тільки переживаємо про це. А Урсула – може. Вона народжується безліч разів. Помирає при родах, або від хвороби у дитинстві, від тифу, від бомби, від алкоголізму, від холоду, від пострілу, від старості. Але знову і знову народжується 11 лютого 1910 року. Вона не знає про свою незвичайність. Вона тільки здогадується, вона щось таке пам’ятає, відчуває. Вона проживає різні життя, з різними людьми, у різних країнах, з різними рівнями щастя, достатку та здоров’я. Незмінними є тільки її родина – батьки, сестри та брати. І кожного разу – вона йде до мети. Врятувати Світ та рідних. Читаю прекрасну книгу (Аткінсон дійсно майстер) – і думаю: а ще це про помсту. І про чесність. Кажуть, що мстити погано, ображатися не можна, вибачати потрібно і таке інше. Завжди радять – відпускати, пробачати, дивитись під іншим кутом, підставляти другу щоку тощо. А Урсула – не підкорюється, вона поклала свої сотні життів на те, щоб все ж таки попасти в те кафе, де можна помститися за смерті своїх рідних та близьких, за образи мільйонів. Вона не пробачає зла. Вона – чесно виправляє те, що вважає неправильним. Йде до кінця, без компромісів. Книга глибока, чудова, непроста і захоплююча одночасно. Почитайте і помрійте – яку б ідею мали ви, якщо б мали сотні життів та варіантів. Кого б вбили або не вбили, де б жили, щоб робили. А потім згадайте те почуття «дежавю», яке іноді ми всі маємо, і подумайте, що це насправді? Чи не те саме, що відчувала Урсула?

Раніше переглядали

Підпишись на новини

Отримуй інформацію про новинки

Вхід на сайт