Кошик
Thumbnail Image 1

Гаряче молоко

Автор: Дебора Леві

• Роман увійшов до фіналу Букерівської премії 2016 року

• Книжка року за версією The New York Times

Софія покладає значну частину власного життя на те, щоб розкрити таємницю загадкової хвороби своєї матері. Дівчина змучилася від її постійних скарг і примх, але з певним полегшенням відмовляється від не надто втішної дорослої дійсності заради матері та боротьби з хворобою. Доктор Ґомес — останній шанс, несмілива надія, за якою донька і мати вирушають на північ Іспанії. Але його дивні методи, здається, не стосуються медицини: хвороба прогресує і від того стає дедалі загадковішою. Софія здається собі детективом, який жадає справедливості й намагається з’ясувати, хто в цьому лиходійстві злочинець, а хто — жертва. Боротьба стає напруженішою, коли дівчина виявляє в собі не відомі їй раніше бажання…

Дебора Леві — британський письменниця, поетеса та драматург. Вона активний член Королівського шекспірівського товариства. «Гаряче молоко» — її роман, присвячений неосяжній психологічний темі стосунків доньки і матері. Книжка увійшла до короткого списку Man Booker Prize 2016.

Жанри: Сучасні зарубіжні автори

Добірки: Бестселери The New York Times Книги про море

  • ISBN 978-617-12-3258-7
  • Видавець «Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
  • Мова ua
  • Рік випуску 2017

Відгуки про книгу

Будьте першим, хто залишить свій відгук!

Купити книгу

69 грн

Доступно у форматах

epub
txt
rtf
fb2
pdf
Після покупки книгу можна буде скачати в зручному форматі необмежену кількість раз.

Про автора

Дебора Леві

Дебора Леві — англійська письменниця, драматург та поетка.

Також у цій добірці

Детективи, трілери, темний ліс. Перша яскрава шкільна любов була у всіх у житті, але головна героїня вже доросла, проте забути цю любов не може. Вона - явний клієнт психоаналітиків, психологів, а може й і психіатрів (так вважатиме поліція). І все ніби ясно, але... Але ж як завжди - є інші таємні мотиви, "добрі" недобрі подружки, недосказаність, страшні таємниці минулого. Вічна тема "казати-неказати", "горда або кохана", "любить не любить". Фінал несподівано не "happy", що дуже дивує, адже загалом - звичайний сценарій для звичайної голівудської стрічки "вихідного дня" :) Беріть з собою у мандрівку - або зацікавитесь сюжетом і не збагнете, як долетіли, або добре заснете після перших десяти сторінок :)
Банально: Як завжди, бідний аферист Том заздрить багатому-успішному красеню Діккі. Вважає, що він більш гідний мати гроші, розкішне життя, гарних друзів, кохання та жити в своє задоволення. Історія стара як Світ. Том здатен йти на все, щоби заполучити життя Діккі. На все-все буквально, бо талантів на погане в нього вистачає… Не банально: Зрозуміти почуття героїв - бо іноді між ними дружба-кохання або кохання-ненависть, підозра-довіра, дружба-знущання, ще безліч поєднань відносин. І все так змішано, все так реалістично, і все призводить до фатальних подій, і не завжди добро перемагає, і немає справедливості. Іноді так гидко, що аж моторошно. А іноді розумієш - ось вона, краса моменту в такому-то місті. Взагалі, читала і думала - ах, яка ж повинна бути чудова екранізація, бо стільки мальовничих локацій (Нью-Йорк, Рим, Амальфійське узбережжя, Венеція, навіть круїзний лайнер, Мюнхен та Греція) використав автор для цієї детективної історії про Людську негідність. Прямо тревел-роман
Чарівна книга. Як сліди хвиль на піску.

Марта Зіміна

Журналіст
Автор полагает, что все самые знаковые события, происходящие в мире, - войны, научные открытия, катастрофы, то есть события непредсказуемые и влекущие за собой определенные последствия – это Черные Лебеди. Книга, на первый взгляд, перегруженная и сложная для восприятия, благодаря нескольким аспектам вполне может стать настольной. Вы, при желании проработать прочитанное более глубоко, можете научиться отличать некоторое эмоциональное от реального, применять теории Талеба в реальной жизни, анализировать будущее ровно в той степени, как и осознавать его непредсказуемость.
Ти заходиш до розкішної мюнхенської кав’ярні, сідаєш за столик до знайомої компанії. Тобі тут раді, кажуть компліменти, рекомендують тістечка. Ти посміхаєшся, робиш ковток гарячого шоколаду, дістаєш із сумочки пістолет та стріляєш у чоловіка навпроти. Після цього у тебе залишається 10 секунд життя. Ти – англійка Урсула, тільки що ти вбила Гітлера і звільнила Світ від майбутньої війни. Ти йшла до цього декілька десятиліть теперішнього життя, та ще багато-багато попередніх життів. І будеш робити це знову та знову – у наступних. Ні, це не книга про загробне життя або фантастику. Авторка надає своїй героїні ту можливість, над якою ми, зазвичай, мріємо по 100 разів на день та безсонними ночами, намагаючись заснути. «Я б зробила це інакше». Не пішла туди або сюди, дала б іншу відповідь, обрала б іншу професію, освіту, чоловіка, друзів, країну життя. Всі ці інші варіанти б приводили до інших – кращих або гірших результатів, але ми цього не знаємо і знати не можемо, тому тільки переживаємо про це. А Урсула – може. Вона народжується безліч разів. Помирає при родах, або від хвороби у дитинстві, від тифу, від бомби, від алкоголізму, від холоду, від пострілу, від старості. Але знову і знову народжується 11 лютого 1910 року. Вона не знає про свою незвичайність. Вона тільки здогадується, вона щось таке пам’ятає, відчуває. Вона проживає різні життя, з різними людьми, у різних країнах, з різними рівнями щастя, достатку та здоров’я. Незмінними є тільки її родина – батьки, сестри та брати. І кожного разу – вона йде до мети. Врятувати Світ та рідних. Читаю прекрасну книгу (Аткінсон дійсно майстер) – і думаю: а ще це про помсту. І про чесність. Кажуть, що мстити погано, ображатися не можна, вибачати потрібно і таке інше. Завжди радять – відпускати, пробачати, дивитись під іншим кутом, підставляти другу щоку тощо. А Урсула – не підкорюється, вона поклала свої сотні життів на те, щоб все ж таки попасти в те кафе, де можна помститися за смерті своїх рідних та близьких, за образи мільйонів. Вона не пробачає зла. Вона – чесно виправляє те, що вважає неправильним. Йде до кінця, без компромісів. Книга глибока, чудова, непроста і захоплююча одночасно. Почитайте і помрійте – яку б ідею мали ви, якщо б мали сотні життів та варіантів. Кого б вбили або не вбили, де б жили, щоб робили. А потім згадайте те почуття «дежавю», яке іноді ми всі маємо, і подумайте, що це насправді? Чи не те саме, що відчувала Урсула?

Раніше переглядали

Підпишись на новини

Отримуй інформацію про новинки

Вхід на сайт