Листи до Фроди

Про що пишуть листи богині кохання, коли навкруги війна.

Тексти Олени Макарчук — концентрат переживань і найнесподіваніших життєвих ситуацій. Це історії про почуття, дружбу, понівечені долі, війну на Сході, окупацію Криму, зради — коханих, матерів, батьківщини. Історії, де квітнуть соняшники над Іловайськом, любов буває у прямому сенсі сліпою, референдум робить братів ворогами, а жінки пишуть дуже відверті листи богині кохання Фроді. Це територія, де неідеальні герої та героїні ошукують себе й інших, забувають про вірність, ламають і ламаються, вдягають маски, щоб приховати свою сутність. Місце, де перетинаються грубість і тендітність, цинізм і грішна романтика, страждання і радість, безнадія і сподівання на краще.

Для широкого кола читачів, поціновувачів сучасної української літератури та короткої прози.

Настає час, коли «тіні минулого» виходять на світло й огортають майбутнє щільним щитом накопиченої мудрості. Жінки пишуть листи Фроді, в надії бути почутими. У кожної з них своє обличчя, своя доля, свій голос, своя війна — у серці й на Сході. А ще — непереможна сила любові. — Ірен Роздобудько, письменниця, ілюстраторка, сценаристка

Про що оповідають «Листи до Фроди»? Про всесвіт двох і про роль та місце жінки в ньому. Сучасної жінки, у чомусь сильної й витривалої, а в чомусь наївної і беззахисної. А ще про те, як у мирний дім приходить війна, як вона спотворює людські долі, змінює героїв і змушує осягнути нові сенси.Оповіді Олени Макарчук відмінні та схожі, яскраві й буденні, насичені мандрами і зосереджені в межах однокімнатної квартири. Та всі вони про звичайних людей, яких зустрічаєш щодня і з якими живеш поруч. Це невигадані історії про нас із вами. — Тетяна Белімова, письменниця, літературознавиця, викладачка

НАЙКРАЩІ ЦИТАТИ КНИЖКИ

— Мамо, мені повістка прийшла. — П’ять років по війні, ще жива згадка про окупацію і черговий (!) голод 1946-го. Вони в місті. Тут легше. Виростила-таки он якого хлопця: у батька пішов зростом, хоча личком і схожий на Оксану. Що ж — в армію, то в армію. На щастя, війни вже немає. ...Нечасті листи з Волині, в останньому навіть хвалився, що наречену звідти привезе, й раптом... Той чоловік у формі, який одного чорного ранку прийшов до Явдосі й сказав, що її Василько загинув. І навіть тіло не можна побачити (щось говорив про бій із якимись бандитами, начебто довелося відступити й коли повернулися...). Явдошка нічого цього не чула та не розуміла. Для неї зупинилося життя в неповні сорок років. Але трапилося непередбачуване. Денис перестав з’являтися в мережі. Спочатку день. Два. Легке здивування і тривога друзів. Обговорення в коментарях: хто що чув, хто отримував останнє (крайнє!) повідомлення, хто дзвонив і чому не бере слухавку. На третій день один з волонтерів зробив допис на його сторінці. У найкращих традиціях «зради зрадної» і давніх народних плачів: одчайдушне примовляння «ой, сонечки», «ой, та як же ж так», «ой, та спровадили ж на вірну смертоньку», «ой, та як чужі діти, то й не жаль, а ось аби свої»... З того потоку слів Ліна зрозуміла: Денис і двоє його побратимів зникли.