Кошик
Thumbnail Image 1

Море-океан

Багатогранний твір – водночас пригодницький роман, поема в прозі, філософська притча і навіть трилер. Найкрасивіший роман сучасної італійської літератури. Морське узбережжя – не земля і не море, місце, якого ніби не існує… Самотній готель на березі моря-океану, де господарюють лише діти… Хто вони – красуня Діра з постарілими очима, Дуд, Дітц, Дол, які навіюють сни? Яких втомлених, зачудованих гостей покличе доля сюди? Те, що трапиться, буде жахіттям, та поки – двоє у пітьмі й поцілунки…

Жанри: Сучасні зарубіжні автори Пригоди Трилери, жахи

Добірки: Для літнього відпочинку Книги про море

  • ISBN 978-617-12-1863-5
  • Видавець «Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
  • Мова ua
  • Рік випуску 2016

Відгуки про книгу

Будьте першим, хто залишить свій відгук!

Купити книгу

35 грн

Доступно у форматах

epub
txt
rtf
fb2
pdf
Після покупки книгу можна буде скачати в зручному форматі необмежену кількість раз.

Про автора

Алессандро Барікко

Алессандро Барікко — відомий італійський письменник, драматург, журналіст, літературний та музичний критик.

 

Інші книги автора

Красива історія! Книга на один вечір, читається на одному подиху. І це та література, від якої отримуєш естетичне задоволення.

Також у цій добірці

Не буду робити, як у відомому анекдоті про "всіх вбив адвокат". Не буду переказувати сюжет, який є трохи неочікуваний у кінці цієї історії. Як завжди, напишу про свої думки, які викликала книга. По-перше, вона така майже "підліткова", отже мені її читати вже може і не за віком. Але вона розповідає про багату американську родину зі страшними таємницями, приватний острів, про кохання, про брехню - все зроблено якісно, для гарних продажів та захоплення читачів ;) По-друге, не все так просто. Авторка іноді так якісно зображає переживання героїні через не зовсім звичні описи, що в мене навіть була така майже гра - знайди наступний, збери дівчину-лего до купи :) Наприклад, коли батько йде з родини, залишивши дочку, яка його дуже любила, героїня пише про цей момент так: "(батько) завів мотор. Потім він витягнув пістолета і вистрелив мені у груди. Куля пробила великий отвір, і серце викотилося просто у квітник. Кров ритмічно струменіла з моєї відкритої рани, з моїх вух, з моїх очей, з мого рота. На смак вона була схожа на сіль та на поразку. Яскраво-червоний сором від того, що мене не любили, просякнув траву перед будинком, каміння, стежини, сходи ґанку. Моє серце билося серед півоній, як риба на суші." Або дівчина сумує за померлою бабусею "Я почала танути - спершу голова і плечі, за ними стегна і коліна. Невдовзі я перетворилася на калюжу, яка просочувала візерунчасті бавовняні тканини. Я увібралася в ковдру, вкрила іржею металеві деталі її машинки..." Я також часто фізіологічно відчуваю почуття, дуже подібно, але рідко зустрічаю такі описи у літературі. У кого ще емоції мають смак, хто розуміє красиві алегорії, у кого сльози можуть текти з рук - читайте, вам сподобається. Ну і третє питання, можливо головне питання книги - може краще не пам'ятати? Не знати? Бути брехунами? Може тільки це врятує? Можливо мозок - наш найкращий друг - захистить, допоможе, забуде за нас те, що нам не потрібно...? Або правда - завжди краща? Треба все знати та пам’ятати? Я відповіді для себе не маю. Може ви знайдете – читайте, пишіть.
Книжки з "клубничкою" завжди привертають увагу. А якщо це нібито історія із життя, персонажі є реальними, вони можуть сидіти з кавою за сусідним століком у київському ресторані - це взагалі підвищує градус цікавості до точки кіпіння. Але як казав класик - "не вірю". Не вірю в таку високоінтелектуальну, скажемо так, "актрису" - яка свої здібності, красу, талан та розум обміняла на міфичну "свободу бути тим ким хочу і там де хочу". А насправді - настільки бути залежною від обставин свого життя та інших людей. Загалом же - книжка цікава та гарно написана. Це моя точка зору, можливо ваша буде зовсім інша. Почитайте, напишіть :)
Скажіть чесно – ви коли-небудь бажали бути кимось іншим? Не гіпотетично “космонавтом або пожежним”, а реальною людиною? Ту яку добре-добре знаєте, або навпаки, випадково зустрічаєте на вечірці вперше? І ця людина, на ваш погляд, краща, красивіша, сексуальніша, багатша, популярніша, щасливіша або має щось таке, на що, знову ж на ваш погляд, не заслуговує? А заслуговуєте виключно ви, хоч і не маєте наразі. Бо світ такий несправедливий… Іноді вам навіть мало, щоб ця чудова людина була вам другом або коханням. Вам мало, коли “вона з тих друзів, які приносять вам каву, приготовлену саме так, як вам подобається, купують квіти, позичають книжки і печуть кекси.” Вам мало бути поряд, отримувати від цієї людини добре відношення. Вам потрібно зайняти чуже місце… Або знищити її. І ви починаєте заздрити… Заздрість не буває білою – десь я таке читала. Із-за неї люди часто роблять дуже жахливі речі. Вона знищує зсередини, не дає спокою. Погоджуюсь, що для когось вона є рушійною силою змін – але частіше при досягнені мети, яка виникла від заздрощів, часто приходить розчарування. Бо солодке життя іншої людини – частіше солодше за ваше лише зі сторони. У чужій хаті – вам ой як незатишно може стати. Чи стануть винятком героїні нового роману Локгарт? Хто кому заздрить, хто бажає жити чужим життям, хто кому друг, хто кому ворог? Чи можна довіряти однокласникам вашої дитини та своїй пам’яті? Які справжні мотиви взаємовідносин героїв? Книжка непогана, дуже незвичний варіант розгортання подій – від кінця до початку. Тобто ти думаєш, що одразу знаєш “всіх убив адвокат”, але ж не все так просто ;) Дочитуєш до кінця – і хочеться перечитати початок, пильно звертаючи увагу на деталі, говорячи про себе “а, ось воно до чого”. Не занудьгуєте. І читайте уважно прямо з початку, звертайте увагу на дати, так вам буде зрозуміліше (бо Локгарт така авторка, яка грається деталями, ще з “Ми були брехунами” пам’ятаю ;)).

Раніше переглядали

Підпишись на новини

Отримуй інформацію про новинки

Вхід на сайт