Кошик
Thumbnail Image 1

Нескінченне відлуння

Минуле іноді повертається, щоб убити...

          Минуло десять років, відколи в горах після сходу лавини зник найкращий друг головної героїні. Увесь цей час їй не дає спокою нестерпне почуття провини, тому, коли одного дня Симона бачить у вікно кафе чоловіка, який наче дві краплі води схожий на нього, її охоплює справжня паніка. Чому він повернувся саме зараз? Де пропадав весь цей час? І які насправді його наміри? Чи це хтось інший під виглядом загиблого намагається дати їй зрозуміти, що ніщо не забуто, і тепер на неї очікує покарання?

          Того ж дня Симона знайомиться з молодим архітектором, між ними зав'язуються романтичні стосунки. На жаль, насолодитися ними вона не може повною мірою, оскільки привид з минулого не збирається давати їй спокій, постійно нагадуючи своєю присутністю про трагедію. То його тінь промайне в супермаркеті, де вона робить покупки. То людина в чорному пальті стоїть на тротуарі просто в кількох метрах. І це змушує Симону нервувати ще більше. Її подруга Діана намагається переконати дівчину, що це лише її уява. Проте, коли Симона дізнається про загибель третього друга, який був з ними в горах, вона розуміє, що скоро прийде і її черга.

Жанри: Трилери, жахи

Добірки: Бестселери 2019 Бестселери карантину Книги про гори Бестселери осені

  • Мова ua
  • Рік випуску 2019

Відгуки про книгу

Альона 29.11.2019 11::

Книга "Нескінченне відлуння" відволікла мене трохи від моїх печальних думок. Неможливо відірватися від читання, настільки затягує сюжет та динамічні події. Прочитавши першу книгу Ірини Смолич "Пісок у скланці", я зовсім не вагалася з придбання іншої книги. І хоча я не дуже люблю електронний формат, але тут я пішла за автором, бо вона дійсно дуже цікаво пише. Можна сказати, що сюжет реалістичний та часом викликає мурахи. Всі деталі так витримані і описані, що фантазія лише малює їх у образах: той білий пухнастий килим, напис, бетонна кімната, вазон з квіткою, навіть історія з собакою Арчі з далекого минулого. Коли книга не залишає читача байдужим, значить автору вдалося достукатися до твого серця. Так, вдалося не тільки почути та прочитати те, що було між стрічок, але й розбудити, стривожити, схвилювати. Я залюбки чекатиму на паперовий варіант, щоб погортати її нові, пахнючі типографською фарбою, сторінки, щоб додати цю книгу до мої невеличкої, але такої улюбленої бібліотеки. Дякую за враження та емоції.

Питер 21.10.2019 21::

Сподобалося! Було круто. І дуже несподівана кінцівка - до останнього трималася інтрига.

Купити книгу

60 грн

Доступно у форматах

epub
fb2
pdf

Скачати уривок

Після покупки книгу можна буде скачати в зручному форматі необмежену кількість раз.

Про автора

Ірина Смолич

Мене захоплює все, що дарує натхнення. Фотографія, письменство, спостереження за природою в її первісному вигляді. І, звісно ж, проста людина зі всіма її вадами, слабкостями, турботами. Саме людина дає мені поживу для роздумів, і я наче мандрівник йду дорогою її життя, ніколи не знаючи, куди мене це приведе.

Також у цій добірці

Гей, дівчата, а ну кажіть, ви який гріх? Може Ревність чи Лінь? Лють або Жадоба? Насолода або Ненаситність? Чого це всі зашарілися, чого це не про вас? Рекомендую обирати Хтивість та читати роман ;) Авторка вважає, що всі гріхі - то гарнюні-дівчата і що Хтивість - найголовніший гріх, бо ж чому б вона призначила цю гріхиню головною героїнею? ;) Звісно, книга наповнена банальними історіями - як людина грішить і як потім розплачується за свій гріх. Банально - не значить не цікаво, банально - значить, що всі ми є учасниками таких історій. Цікаво ще й тому, що живуть згадані красуні-дівчата-гріхині у квартирі на Саксаганського та спонукають людей грішити у нашому рідному сучасному весняному Києві. І все в них виходить прекрасно - бо люди грішать та бажають грішити далі - але тут Хтивість закохується і починається... Кохання, звісно, перемагає в кінці кінців. Because all you need is love. Але всю книгу якось іде приспів, що гріхи - то не так вже і погано, і вони - рушійна сила еволюції, і без них ми б так повно не відчували те добре, що маємо. Не згодна з цим, іноді ціна розплати за гріх - ну дуже висока, не вартує він таких жертв. А радіти життю, щастю, своєму коханню можливо і без порівнянь.... І творити - від натхнення, а не заздрості... Можете зі мною не погоджуватись. Гей, дівчата, а ну кажіть, ви який гріх? Може Ревність чи Лінь? Лють або Жадоба? Насолода або Ненаситність? Чого це всі зашарілися, чого це не про вас? Рекомендую обирати Хтивість та читати роман ;) Авторка вважає, що всі гріхі - то гарнюні-дівчата і що Хтивість - найголовніший гріх, бо ж чому б вона призначила цю гріхиню головною героїнею? ;) Звісно, книга наповнена банальними історіями - як людина грішить і як потім розплачується за свій гріх. Банально - не значить не цікаво, банально - значить, що всі ми є учасниками таких історій. Цікаво ще й тому, що живуть згадані красуні-дівчата-гріхині у квартирі на Саксаганського та спонукають людей грішити у нашому рідному сучасному весняному Києві. І все в них виходить прекрасно - бо люди грішать та бажають грішити далі - але тут Хтивість закохується і починається... Кохання, звісно, перемагає в кінці кінців. Because all you need is love. Але всю книгу якось іде приспів, що гріхи - то не так вже і погано, і вони - рушійна сила еволюції, і без них ми б так повно не відчували те добре, що маємо. Не згодна з цим, іноді ціна розплати за гріх - ну дуже висока, не вартує він таких жертв. А радіти життю, щастю, своєму коханню можливо і без порівнянь.... І творити - від натхнення, а не заздрості... Можете зі мною не погоджуватись. PS Авторка дуже любить та поважає Київ, правильно оцінює не рідне для неї місто - за що їй окреме дякую. Читайте!
Цікава книга, читається на одному диханні, змушує замислитися й залишається в пам'яті. Дякую авторові!
Фрамбуаз, Кассіс, Ренетт. Малина, Смородина, Яблуко. Троє дітей з окупованого французького села у розпал Другої Світової Війни. Живуть на фермі, де багато роботи, хвора матір, нещодавно загинув батько. Підлітки вплутуються в авантюру з німецькими солдатами. Їхня мати не завжди знає, що відбувається з її дітьми, і одного разу трапляється страшне, через що вся сім'я змушена втекти з села. І ось через багато-багато років молодша з дітей вирішує повернутися до рідного дому, але ніхто не повинен знати, що вона саме та сама Фрамбуаз. В неї є сімейна реліквія – книга рецептів її матері. Вона ж – її потаємний щоденник, який проливає світло на таємницю 55 річної давнини. Ніби простий сюжет сімейної саги. Але це – просто жах та ступор. Так, період війни та життя в окупації – тяжкий для будь-якої людини. Але загалом, майже всі страшні речі робились персонажами не заради виживання, а заради невеликого матеріального або ментального задоволення. Діти здають сусідів за стопку журналів та панчохи. Матір має відносини з окупантами заради сільнодіючих ліків. Дівчинка 9-ти років доводить матір до зриву хвороби заради походу в кіно. Сестра ревнує сестру. Брат збігає. Всі зраджують всіх. І хоч рефреном йде “ми були просто дітьми” та “ми любили один одного” – прийняти такі виправдання для мене дуже важко. Не в контексті відносин між французами та німцями, ні! Зрозуміло, що війна війною, але жити в окупації мирному населенню треба було роками, і люди жили. Вражає гнітюча атмосфера всередині сім’ї. Зрештою, такі суворі відносини між її членами приводять до трагедії, яка зачипає значно більше коло людей. Нелюбов маленька приводить до великого зла. Я не можу рекомендувати – читати вам чи ні. Із плюсів - в книзі багато французьких рецептів (і я розумію, що хтось береться читати її після “Шоколаду” тієї ж авторки – і отримує шок від тяжкості теми), уроки ресторанного маркетингу (розповідь йде від імені 65-річної вже головної героїні, вона згадує воєнні роки, але й описує свою сучасність). Багато піднятих тем: дорослішання, необхідність вибачення, спокути провини - не додають легкості. Якщо ви готові над цим розмишляти і, головне, ви готові до висновку, що діти бувають геть погані, злі, жорстокі – тоді можете читати. Якщо ж ви – добра душа та оголений нерв – краще не треба. Вам буде тяжко від неможливості вибачити всім. Бо майже всім у книзі – є чого соромитись та за що каятись.
Ти заходиш до розкішної мюнхенської кав’ярні, сідаєш за столик до знайомої компанії. Тобі тут раді, кажуть компліменти, рекомендують тістечка. Ти посміхаєшся, робиш ковток гарячого шоколаду, дістаєш із сумочки пістолет та стріляєш у чоловіка навпроти. Після цього у тебе залишається 10 секунд життя. Ти – англійка Урсула, тільки що ти вбила Гітлера і звільнила Світ від майбутньої війни. Ти йшла до цього декілька десятиліть теперішнього життя, та ще багато-багато попередніх життів. І будеш робити це знову та знову – у наступних. Ні, це не книга про загробне життя або фантастику. Авторка надає своїй героїні ту можливість, над якою ми, зазвичай, мріємо по 100 разів на день та безсонними ночами, намагаючись заснути. «Я б зробила це інакше». Не пішла туди або сюди, дала б іншу відповідь, обрала б іншу професію, освіту, чоловіка, друзів, країну життя. Всі ці інші варіанти б приводили до інших – кращих або гірших результатів, але ми цього не знаємо і знати не можемо, тому тільки переживаємо про це. А Урсула – може. Вона народжується безліч разів. Помирає при родах, або від хвороби у дитинстві, від тифу, від бомби, від алкоголізму, від холоду, від пострілу, від старості. Але знову і знову народжується 11 лютого 1910 року. Вона не знає про свою незвичайність. Вона тільки здогадується, вона щось таке пам’ятає, відчуває. Вона проживає різні життя, з різними людьми, у різних країнах, з різними рівнями щастя, достатку та здоров’я. Незмінними є тільки її родина – батьки, сестри та брати. І кожного разу – вона йде до мети. Врятувати Світ та рідних. Читаю прекрасну книгу (Аткінсон дійсно майстер) – і думаю: а ще це про помсту. І про чесність. Кажуть, що мстити погано, ображатися не можна, вибачати потрібно і таке інше. Завжди радять – відпускати, пробачати, дивитись під іншим кутом, підставляти другу щоку тощо. А Урсула – не підкорюється, вона поклала свої сотні життів на те, щоб все ж таки попасти в те кафе, де можна помститися за смерті своїх рідних та близьких, за образи мільйонів. Вона не пробачає зла. Вона – чесно виправляє те, що вважає неправильним. Йде до кінця, без компромісів. Книга глибока, чудова, непроста і захоплююча одночасно. Почитайте і помрійте – яку б ідею мали ви, якщо б мали сотні життів та варіантів. Кого б вбили або не вбили, де б жили, щоб робили. А потім згадайте те почуття «дежавю», яке іноді ми всі маємо, і подумайте, що це насправді? Чи не те саме, що відчувала Урсула?

Вхід на сайт