Кошик
Thumbnail Image 1

Симпатик

Роман – луреат Пулітцерівської премії 2016 року!

• Книжка року за версією The New York Times, Wall Street Journal

• Твір нагороджено 8 преміями, серед яких «Едгар», «Ендрю Карнегі» та Пулітцерівська премія

Капітан в’єтнамської армії разом зі своїми співвітчизниками перебирається до Америки і починає нове життя. Але для нього воно — подвійне, дволике. Він шпигун. Шпигун змалечку, бо народився від француза і в’єтнамки. Він європеєць, але вчився у Каліфорнії, тому з малих літ був подвійним агентом. Його переслідує власна роздвоєність. Війна капітана — духовна. Аби не зрадити своїх переконань, він змушений піти проти найдорожчих людей… На чиєму він боці насправді? Захопливий шпигунський роман і зворушлива розповідь про любов, дружбу, людські ідеали та підступну зраду.

Жанри: Сучасні зарубіжні автори

Добірки: Пулітцерівська премія Бестселери The New York Times Серйозні романи для вдумливого читання

  • ISBN 978-617-12-3468-0
  • Видавець «Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
  • Мова ua
  • Рік випуску 2017

Відгуки про книгу

Будьте першим, хто залишить свій відгук!

Купити книгу

85 грн

Доступно у форматах

epub
txt
rtf
fb2
pdf
Після покупки книгу можна буде скачати в зручному форматі необмежену кількість раз.

Про автора

В’єт Тан Нґуєн

В’єт Тан Нґуєн — американський письменник в’єтнамського походження. Його дебютний роман «Симпатик» став справжньою літературною сенсацією. Книжка визнана бестселером 2015 року за версією The New York Times, а роком пізніше відзначена Пулітцерівською премією. У 2016 році письменник одержав медаль Ендрю Карнеґі та премію Едґара Аллана По за найкращий дебют. Роман називають іммігрантською історією, яку розповіла людина двох свідомостей і двох країн: В’єтнаму і США.

Також у цій добірці

"Скарлетт - це не про мене. Чи про мене?.. … Подумаю про це завтра ;) Мій улюблений роман про справжню жінку, справжнього чоловіка, справжнє кохання. Скільки разів читала, стільки й ридала ))"
Детективи, трілери, темний ліс. Перша яскрава шкільна любов була у всіх у житті, але головна героїня вже доросла, проте забути цю любов не може. Вона - явний клієнт психоаналітиків, психологів, а може й і психіатрів (так вважатиме поліція). І все ніби ясно, але... Але ж як завжди - є інші таємні мотиви, "добрі" недобрі подружки, недосказаність, страшні таємниці минулого. Вічна тема "казати-неказати", "горда або кохана", "любить не любить". Фінал несподівано не "happy", що дуже дивує, адже загалом - звичайний сценарій для звичайної голівудської стрічки "вихідного дня" :) Беріть з собою у мандрівку - або зацікавитесь сюжетом і не збагнете, як долетіли, або добре заснете після перших десяти сторінок :)
Не читайте у юному віці. До 30, а може краще до 40. Бо буде сумно. Це не звична історія "за кожним успішним чоловіком стоїть сільна жінка". Все набагато складніше. Так - є успішний чоловік. Так є його жінка - яка ніби у тіні, але ж насправді... Якщо почнете читати все ж таки - буде багато несподіванок, багато кохання у різних його проявах, драм великих та малих, багато сексу, іноді багато бруду. Буде історія незвичного браку - але ж якщо подумати - у кого брак можна назвати "звичним". Буде історія про "справжніх" друзів - але ж у кого хоч раз в житті не було зради кращого друга. Буде історія успіху - але хто ж не знає, який важкий шлях до нього. Буде трагедія неочікуванної самотності - але хто не був хоч раз самотнім навіть у кругу близьких та рідних. Все нібито незвично і банально одночасно - але заворожує, затягує, не відпускає. Отже - читайте, навіть до 30 :) Завжди краще переживати за чужі помилки та брати досвід у чужих трагедіях.

Марта Зіміна

Журналіст
Автор полагает, что все самые знаковые события, происходящие в мире, - войны, научные открытия, катастрофы, то есть события непредсказуемые и влекущие за собой определенные последствия – это Черные Лебеди. Книга, на первый взгляд, перегруженная и сложная для восприятия, благодаря нескольким аспектам вполне может стать настольной. Вы, при желании проработать прочитанное более глубоко, можете научиться отличать некоторое эмоциональное от реального, применять теории Талеба в реальной жизни, анализировать будущее ровно в той степени, как и осознавать его непредсказуемость.
Спішу поділитися враженнями від щойно прочитаної книги. «Моя неймовірна подруга» Елени Ферранте. Це перша з чотирьох книг циклу «Неаполітанські романи». Почнімо з того, що я обожнюю Італію. Навіть ту, що без прикрас. Саме в такому місці, у бідному районі Неаполю 50-х, відбуваються події. Історія двох подруг, що пронесли цю дружбу із дитинства і через все життя. І так, звичайно, суперництво, заздрощі, хлопці, і при цьому відчуття неймовірної духовної близькості і потреба одна в одній. І так, все дуже емоційно, це ж італійці! Гарна книга, атмосферна, торкає за душу, викликає спогади, якусь, навіть, ностальгію за дитинством. Рекомендую. І з нетерпінням чекаю на продовження.
Фрамбуаз, Кассіс, Ренетт. Малина, Смородина, Яблуко. Троє дітей з окупованого французького села у розпал Другої Світової Війни. Живуть на фермі, де багато роботи, хвора матір, нещодавно загинув батько. Підлітки вплутуються в авантюру з німецькими солдатами. Їхня мати не завжди знає, що відбувається з її дітьми, і одного разу трапляється страшне, через що вся сім'я змушена втекти з села. І ось через багато-багато років молодша з дітей вирішує повернутися до рідного дому, але ніхто не повинен знати, що вона саме та сама Фрамбуаз. В неї є сімейна реліквія – книга рецептів її матері. Вона ж – її потаємний щоденник, який проливає світло на таємницю 55 річної давнини. Ніби простий сюжет сімейної саги. Але це – просто жах та ступор. Так, період війни та життя в окупації – тяжкий для будь-якої людини. Але загалом, майже всі страшні речі робились персонажами не заради виживання, а заради невеликого матеріального або ментального задоволення. Діти здають сусідів за стопку журналів та панчохи. Матір має відносини з окупантами заради сільнодіючих ліків. Дівчинка 9-ти років доводить матір до зриву хвороби заради походу в кіно. Сестра ревнує сестру. Брат збігає. Всі зраджують всіх. І хоч рефреном йде “ми були просто дітьми” та “ми любили один одного” – прийняти такі виправдання для мене дуже важко. Не в контексті відносин між французами та німцями, ні! Зрозуміло, що війна війною, але жити в окупації мирному населенню треба було роками, і люди жили. Вражає гнітюча атмосфера всередині сім’ї. Зрештою, такі суворі відносини між її членами приводять до трагедії, яка зачипає значно більше коло людей. Нелюбов маленька приводить до великого зла. Я не можу рекомендувати – читати вам чи ні. Із плюсів - в книзі багато французьких рецептів (і я розумію, що хтось береться читати її після “Шоколаду” тієї ж авторки – і отримує шок від тяжкості теми), уроки ресторанного маркетингу (розповідь йде від імені 65-річної вже головної героїні, вона згадує воєнні роки, але й описує свою сучасність). Багато піднятих тем: дорослішання, необхідність вибачення, спокути провини - не додають легкості. Якщо ви готові над цим розмишляти і, головне, ви готові до висновку, що діти бувають геть погані, злі, жорстокі – тоді можете читати. Якщо ж ви – добра душа та оголений нерв – краще не треба. Вам буде тяжко від неможливості вибачити всім. Бо майже всім у книзі – є чого соромитись та за що каятись.
Ти заходиш до розкішної мюнхенської кав’ярні, сідаєш за столик до знайомої компанії. Тобі тут раді, кажуть компліменти, рекомендують тістечка. Ти посміхаєшся, робиш ковток гарячого шоколаду, дістаєш із сумочки пістолет та стріляєш у чоловіка навпроти. Після цього у тебе залишається 10 секунд життя. Ти – англійка Урсула, тільки що ти вбила Гітлера і звільнила Світ від майбутньої війни. Ти йшла до цього декілька десятиліть теперішнього життя, та ще багато-багато попередніх життів. І будеш робити це знову та знову – у наступних. Ні, це не книга про загробне життя або фантастику. Авторка надає своїй героїні ту можливість, над якою ми, зазвичай, мріємо по 100 разів на день та безсонними ночами, намагаючись заснути. «Я б зробила це інакше». Не пішла туди або сюди, дала б іншу відповідь, обрала б іншу професію, освіту, чоловіка, друзів, країну життя. Всі ці інші варіанти б приводили до інших – кращих або гірших результатів, але ми цього не знаємо і знати не можемо, тому тільки переживаємо про це. А Урсула – може. Вона народжується безліч разів. Помирає при родах, або від хвороби у дитинстві, від тифу, від бомби, від алкоголізму, від холоду, від пострілу, від старості. Але знову і знову народжується 11 лютого 1910 року. Вона не знає про свою незвичайність. Вона тільки здогадується, вона щось таке пам’ятає, відчуває. Вона проживає різні життя, з різними людьми, у різних країнах, з різними рівнями щастя, достатку та здоров’я. Незмінними є тільки її родина – батьки, сестри та брати. І кожного разу – вона йде до мети. Врятувати Світ та рідних. Читаю прекрасну книгу (Аткінсон дійсно майстер) – і думаю: а ще це про помсту. І про чесність. Кажуть, що мстити погано, ображатися не можна, вибачати потрібно і таке інше. Завжди радять – відпускати, пробачати, дивитись під іншим кутом, підставляти другу щоку тощо. А Урсула – не підкорюється, вона поклала свої сотні життів на те, щоб все ж таки попасти в те кафе, де можна помститися за смерті своїх рідних та близьких, за образи мільйонів. Вона не пробачає зла. Вона – чесно виправляє те, що вважає неправильним. Йде до кінця, без компромісів. Книга глибока, чудова, непроста і захоплююча одночасно. Почитайте і помрійте – яку б ідею мали ви, якщо б мали сотні життів та варіантів. Кого б вбили або не вбили, де б жили, щоб робили. А потім згадайте те почуття «дежавю», яке іноді ми всі маємо, і подумайте, що це насправді? Чи не те саме, що відчувала Урсула?

Раніше переглядали

Підпишись на новини

Отримуй інформацію про новинки

Вхід на сайт