В.І.Н.

Красива історія! Книга на один вечір, читається на одному подиху. І це та література, від якої отримуєш естетичне задоволення.

Муракамі – це така інтелектуальна попса. Без образ. Попса – це те, що знають та читають мільйони. Інтелектуальна – бо кожен з мільйонів находить в цій прозі якійсь моменти для себе. Роман про безбарвного Цкуру – не просто історія про 36-річного японця, що вирішив розібратися з образами молодості. Більше, ніж складні перипетії його долі, відторгнення друзів, сумніви в вартості себе як людини, майже самогубство, елементи магічного впливу (ну це ж Муракамі ;)) – мене зацікавило дослідження суті іншої банальності. Зазвичай у книгах – все стається заради Кохання або Грошей, цих двох рушійних сил світу. В цій – головною цінністю, головним раєм, головним адом, головним Богом та головним дияволом є інше. Несподівано – це Дружба. Безбарвний головний герой Цкуру в юності стає одним з п’ятірки “кольорових” друзів. Він цінує відносини і цих людей – понад усе. Він щасливий бути з ними. Він вважає себе вартісним тільки в складі цього п’ятикутника. Він будує своє життя, звички, почуття – тільки з огляду на те, щоб не завадити та не зламати цей його рай. І думає – що теж саме роблять та відчувають інші друзі. Але ж… Це прокляте життєве “але”. В один “непрекрасний день” – Синій, Червоний, Біла та Чорна (такі прізвиська за кольором прізвищ мають його друзі) – повністю рвуть з ним зв’язок. Без пояснень. Без причини, які він зміг би зрозуміти. У Цкуру рушиться світ, він майже помирає. Все його подальше існування, дорослішання, відносини з людьми, невдачі у особистому житті – є результатом цієї незрозумілої образи, цього “вигнання з раю” друзями. Йому дуже важко – бо свою особистість він вважає безбарвною та пустою, вартісною тільки як тло для кольорів його друзів, яких він вважає ідеальними і які покинули його… 16 років по тому, завдяки його новій дівчині він вирушає у подорож, яка відкриває йому, вже дорослому, очі на несподівані таємниці минулого. І як завжди, не все то золото, що блищіть. Не треба очаровуватись – щоб не розчаровуватись. Не всі “щирі” друзі – щирі та друзі… Банальні істини, які могли б зекономити Цкуру 16 років поневірянь та самоприниження. Але максималізм юності та невпевненість у собі не дають цьому, досить розумному чоловікові, подивитись на себе зі сторони та зрозуміти свою справжню вартість, яка може та викликає захоплення, повагу, почуття інших людей. Отже, безмежна дружба – це не завжди добро? Бо найближчі – можуть поранити найтяжче в найболючіші місця? Можуть вбити – бо мають свої цілі. І мають найсильнішу зброю – твою беззастережну довіру… Все це – у книзі Муракамі та, мабуть, у житті багатьох. Читайте!

Книжки з картинками я не дуже люблю вже років 30, бо тексти для мене - важливіші. Отже, цю книгу не купувала - добра подружка вирішила, що мені зараз потрібно її прочитати.... Мода на скандинавське життя вже декілька років вирує в Україні, чим я дуже тішуся

Автор полагает, что все самые знаковые события, происходящие в мире, - войны, научные открытия, катастрофы, то есть события непредсказуемые и влекущие за собой определенные последствия – это Черные Лебеди. Книга, на первый взгляд, перегруженная и сложная для восприятия, благодаря нескольким аспектам вполне может стать настольной. Вы, при желании проработать прочитанное более глубоко, можете научиться отличать некоторое эмоциональное от реального, применять теории Талеба в реальной жизни, анализировать будущее ровно в той степени, как и осознавать его непредсказуемость.

Дуже атмосферні оповідання! Рекомендую!

Летом по дороге на море решили проехать по Трансильвании - замок Дракулы, Трансфогараш, все такое, там мы еще не были, а фотки в интернете прикольные, хотелось увидеть своими глазами. И вау. Это был тот случай, когда увиденное превзошло ожидание. Причем не замок, который вроде как был целью путешествия, а именно Румыния - природа, горы, безумно красивая дорога, сказочные деревушки, города, эти розы повсюду... даже цыгане красивые. Ну и меня поразил город Брашов - городок с картинки у подножья гор. Мы просто проезжали сквозь него, даже не сфотографировали, но он запечалился в памяти. Показался, мне, настолько уютным и своим (может, правда, зов крови...), и не отпускала мысль, как оно, пожить вот в таком крохотном провинциальном, будто акварелью нарисованном, городишке с мощенными улочками, с нереальным пейзажем 360 градусов, вот эти все милые старушки на крылечках с чашечкой кофе, и старички с задумчивыми взглядами... И тут, спустя какое-то время, попадается мне книжка. Девушка с магнитами. Сначала на обложку обратила внимание - вот же он, мой нарисованный город из летнего воспоминания! Читаю аннотацию: автор из Кишинёва переехала жить в... Брашов!!! (Я же про этот город даже не слышала никогда раньше, а тут только увидела, и сразу книжка про него!) Ну и работает продавцом в сувенирной лавке на центральной туристической улочке. Наблюдает за туристами из разных стран, общается с местными... Интересно. Интересно, как причудливо складывались судьбы людей, так или иначе связанных с этими территориями. Бессарабия, Буковина, Венгрия, Австро-Венгрия, Карпаты, Румыния, Советский союз, войны, департации, репатриации, передачи земель, смена режимов и властей, воссоединения... Смешение национальностей, культур, традиций, языков, религий... За всеми этими событиями - люди, семьи, друзья, истории, жизни... Книга наполнена любовью к людям. И любовью к жизни. И умение видеть и радоваться мелочам. И да, если человек живёт в гармонии с собой, ему везде будет хорошо. В общем, проглотила за пару часов. Легко и непринужденно, как с подружкой поболтала