Кошик
Thumbnail Image 1

Життя за життям

Урсула Тодд заходить до мюнхенського кафе в листопаді 1930 року, замовляє гарячий шоколад і стріляє в серце чоловіку, який ще не встиг стати фюрером. Хоча насправді все починається не так: Урсула Тодд народжується 11 лютого 1910 року й одразу помирає. Народжується 11 лютого 1910 року й у дитячому віці тоне в морі. Народжується 11 лютого 1910 року й гине під час бомбардування Лондона. Народжується 11 лютого 1910 року, виходить заміж за німця, чаює з Гітлером, гине в поруйнованому Берліні. Народжується 11 лютого 1910 року і... 

Для усіх поціновувачів якісної сучасної психологічної прози.

У цьому романі читач знову зустріне героїв, уже знайомих із «Руїн бога», і побачить їх з іншого ракурсу. Раз у раз здобуваючи другий шанс по-людськи прожити нелюдське століття, персонажі «Життя за життям» щоразу по-іншому долають лихоліття. Чи вдасться їм вправити вивихнутий суглоб часу й запобігти історичній катастрофі?

Справжній діамант Це та рідкісна книжка, яку ви, наче Урсула, захочете пережити заново, щойно перегорнете останню сторінку. Times

Кейт Аткінсон - дивовижна письменниця. Жоден захопливий епітет не здатен описати її роман «Життя за життям»: блискучий, проникливий, радісний і водночас печальний, глибокий, зворушливий, надзвичайно емоційний і захопливий, кумедний і людяний. Це один із найкращих романів, які мені випадало прочитати в цьому столітті. Ґіліян Флінн, американська письменниця 

Жанри: Сучасні зарубіжні автори Історична книга Психологічна проза

Добірки: Бестселери The New York Times Бестселери осені

  • ISBN 978-617-7513-70-3
  • Видавець Наш формат
  • Мова ua
  • Кіль-сть сторінок 504
  • Рік випуску 2018

Відгуки про книгу

Наталі Яструбинська 21.08.2020 15::

Ти заходиш до розкішної мюнхенської кав’ярні, сідаєш за столик до знайомої компанії. Тобі тут раді, кажуть компліменти, рекомендують тістечка. Ти посміхаєшся, робиш ковток гарячого шоколаду, дістаєш із сумочки пістолет та стріляєш у чоловіка навпроти. Після цього у тебе залишається 10 секунд життя. Ти – англійка Урсула, тільки що ти вбила Гітлера і звільнила Світ від майбутньої війни. Ти йшла до цього декілька десятиліть теперішнього життя, та ще багато-багато попередніх життів. І будеш робити це знову та знову – у наступних. Ні, це не книга про загробне життя або фантастику. Авторка надає своїй героїні ту можливість, над якою ми, зазвичай, мріємо по 100 разів на день та безсонними ночами, намагаючись заснути. «Я б зробила це інакше». Не пішла туди або сюди, дала б іншу відповідь, обрала б іншу професію, освіту, чоловіка, друзів, країну життя. Всі ці інші варіанти б приводили до інших – кращих або гірших результатів, але ми цього не знаємо і знати не можемо, тому тільки переживаємо про це. А Урсула – може. Вона народжується безліч разів. Помирає при родах, або від хвороби у дитинстві, від тифу, від бомби, від алкоголізму, від холоду, від пострілу, від старості. Але знову і знову народжується 11 лютого 1910 року. Вона не знає про свою незвичайність. Вона тільки здогадується, вона щось таке пам’ятає, відчуває. Вона проживає різні життя, з різними людьми, у різних країнах, з різними рівнями щастя, достатку та здоров’я. Незмінними є тільки її родина – батьки, сестри та брати. І кожного разу – вона йде до мети. Врятувати Світ та рідних. Читаю прекрасну книгу (Аткінсон дійсно майстер) – і думаю: а ще це про помсту. І про чесність. Кажуть, що мстити погано, ображатися не можна, вибачати потрібно і таке інше. Завжди радять – відпускати, пробачати, дивитись під іншим кутом, підставляти другу щоку тощо. А Урсула – не підкорюється, вона поклала свої сотні життів на те, щоб все ж таки попасти в те кафе, де можна помститися за смерті своїх рідних та близьких, за образи мільйонів. Вона не пробачає зла. Вона – чесно виправляє те, що вважає неправильним. Йде до кінця, без компромісів. Книга глибока, чудова, непроста і захоплююча одночасно. Почитайте і помрійте – яку б ідею мали ви, якщо б мали сотні життів та варіантів. Кого б вбили або не вбили, де б жили, щоб робили. А потім згадайте те почуття «дежавю», яке іноді ми всі маємо, і подумайте, що це насправді? Чи не те саме, що відчувала Урсула?

Купити книгу

125 грн

Доступно у форматах

epub
mobi
Після покупки книгу можна буде скачати в зручному форматі необмежену кількість раз.

Про автора

Кейт Аткінсон

Кейт Аткінсон — британська письменниця, нагороджена Орденом Британської імперії, тричі лауреатка престижної літературної премії Costa Book Awards. Дебютну нагороду вона отримала 1995 року: тоді її роман «За лаштунками в музеї» оцінили вище, ніж книжку знаменитого Салмана Рушді. А серію романів Аткінсон про приватного детектива Джексона Броуді назвав «головним детективним проектом десятиліття» сам Стівен Кінг.

Кейт Аткінсон написала дев’ять романів, збірку оповідань і п’єсу. Вона — рідкісний приклад автора, який пише як серйозну, так і жанрову літературу. Книжки Аткінсон отримують визнання поважних критиків та водночас стають міжнародними бестселерами.

Також у цій добірці

Марта Зіміна

Журналіст
Автор полагает, что все самые знаковые события, происходящие в мире, - войны, научные открытия, катастрофы, то есть события непредсказуемые и влекущие за собой определенные последствия – это Черные Лебеди. Книга, на первый взгляд, перегруженная и сложная для восприятия, благодаря нескольким аспектам вполне может стать настольной. Вы, при желании проработать прочитанное более глубоко, можете научиться отличать некоторое эмоциональное от реального, применять теории Талеба в реальной жизни, анализировать будущее ровно в той степени, как и осознавать его непредсказуемость.
Фрамбуаз, Кассіс, Ренетт. Малина, Смородина, Яблуко. Троє дітей з окупованого французького села у розпал Другої Світової Війни. Живуть на фермі, де багато роботи, хвора матір, нещодавно загинув батько. Підлітки вплутуються в авантюру з німецькими солдатами. Їхня мати не завжди знає, що відбувається з її дітьми, і одного разу трапляється страшне, через що вся сім'я змушена втекти з села. І ось через багато-багато років молодша з дітей вирішує повернутися до рідного дому, але ніхто не повинен знати, що вона саме та сама Фрамбуаз. В неї є сімейна реліквія – книга рецептів її матері. Вона ж – її потаємний щоденник, який проливає світло на таємницю 55 річної давнини. Ніби простий сюжет сімейної саги. Але це – просто жах та ступор. Так, період війни та життя в окупації – тяжкий для будь-якої людини. Але загалом, майже всі страшні речі робились персонажами не заради виживання, а заради невеликого матеріального або ментального задоволення. Діти здають сусідів за стопку журналів та панчохи. Матір має відносини з окупантами заради сільнодіючих ліків. Дівчинка 9-ти років доводить матір до зриву хвороби заради походу в кіно. Сестра ревнує сестру. Брат збігає. Всі зраджують всіх. І хоч рефреном йде “ми були просто дітьми” та “ми любили один одного” – прийняти такі виправдання для мене дуже важко. Не в контексті відносин між французами та німцями, ні! Зрозуміло, що війна війною, але жити в окупації мирному населенню треба було роками, і люди жили. Вражає гнітюча атмосфера всередині сім’ї. Зрештою, такі суворі відносини між її членами приводять до трагедії, яка зачипає значно більше коло людей. Нелюбов маленька приводить до великого зла. Я не можу рекомендувати – читати вам чи ні. Із плюсів - в книзі багато французьких рецептів (і я розумію, що хтось береться читати її після “Шоколаду” тієї ж авторки – і отримує шок від тяжкості теми), уроки ресторанного маркетингу (розповідь йде від імені 65-річної вже головної героїні, вона згадує воєнні роки, але й описує свою сучасність). Багато піднятих тем: дорослішання, необхідність вибачення, спокути провини - не додають легкості. Якщо ви готові над цим розмишляти і, головне, ви готові до висновку, що діти бувають геть погані, злі, жорстокі – тоді можете читати. Якщо ж ви – добра душа та оголений нерв – краще не треба. Вам буде тяжко від неможливості вибачити всім. Бо майже всім у книзі – є чого соромитись та за що каятись.

Раніше переглядали

Ти заходиш до розкішної мюнхенської кав’ярні, сідаєш за столик до знайомої компанії. Тобі тут раді, кажуть компліменти, рекомендують тістечка. Ти посміхаєшся, робиш ковток гарячого шоколаду, дістаєш із сумочки пістолет та стріляєш у чоловіка навпроти. Після цього у тебе залишається 10 секунд життя. Ти – англійка Урсула, тільки що ти вбила Гітлера і звільнила Світ від майбутньої війни. Ти йшла до цього декілька десятиліть теперішнього життя, та ще багато-багато попередніх життів. І будеш робити це знову та знову – у наступних. Ні, це не книга про загробне життя або фантастику. Авторка надає своїй героїні ту можливість, над якою ми, зазвичай, мріємо по 100 разів на день та безсонними ночами, намагаючись заснути. «Я б зробила це інакше». Не пішла туди або сюди, дала б іншу відповідь, обрала б іншу професію, освіту, чоловіка, друзів, країну життя. Всі ці інші варіанти б приводили до інших – кращих або гірших результатів, але ми цього не знаємо і знати не можемо, тому тільки переживаємо про це. А Урсула – може. Вона народжується безліч разів. Помирає при родах, або від хвороби у дитинстві, від тифу, від бомби, від алкоголізму, від холоду, від пострілу, від старості. Але знову і знову народжується 11 лютого 1910 року. Вона не знає про свою незвичайність. Вона тільки здогадується, вона щось таке пам’ятає, відчуває. Вона проживає різні життя, з різними людьми, у різних країнах, з різними рівнями щастя, достатку та здоров’я. Незмінними є тільки її родина – батьки, сестри та брати. І кожного разу – вона йде до мети. Врятувати Світ та рідних. Читаю прекрасну книгу (Аткінсон дійсно майстер) – і думаю: а ще це про помсту. І про чесність. Кажуть, що мстити погано, ображатися не можна, вибачати потрібно і таке інше. Завжди радять – відпускати, пробачати, дивитись під іншим кутом, підставляти другу щоку тощо. А Урсула – не підкорюється, вона поклала свої сотні життів на те, щоб все ж таки попасти в те кафе, де можна помститися за смерті своїх рідних та близьких, за образи мільйонів. Вона не пробачає зла. Вона – чесно виправляє те, що вважає неправильним. Йде до кінця, без компромісів. Книга глибока, чудова, непроста і захоплююча одночасно. Почитайте і помрійте – яку б ідею мали ви, якщо б мали сотні життів та варіантів. Кого б вбили або не вбили, де б жили, щоб робили. А потім згадайте те почуття «дежавю», яке іноді ми всі маємо, і подумайте, що це насправді? Чи не те саме, що відчувала Урсула?

Підпишись на новини

Отримуй інформацію про новинки

Вхід на сайт