Кошик

Наталі Яструбинська

Компанія TravelSiM
Я не є літературознавцем. Я просто багато читаю. Коли багато мандруєш - звикаєш до частих змін навкруги. Такий і мій read-list. Дуже неоднорідний. Але, наприклад, будь-яку книгу точно можна взяти у літак для довго перельоту. Він пройде непомітно ;) Акцентую - книги легкі для сприйняття ("Уліса" у мандрівках не читають ;)).

Мій readліст

Назва роману було обрано тому, що при цій температурі самозаймається папір. Бредбері розповідає про тоталітарне суспільство, в якому література знаходиться під забороною, а пожежні повинні спалювати всі заборонені книги, які виявлять, разом з власниками будинків. Романи-антиутопії популярні в часи суспільних змін, тому зараз актуально його перечитати. Особисто мене вражає як автор багато передбачив: тотальне телебачення, захоплення серіалами, інтернет, рекламні носії, медичні прибори. Кожний раз, зустрічаючи описи в тексті, думаю “як таке можливе, текст 1953 року”!

Богач, Бедняк

Немає в наявності

Сімейні саги – як популярні нині серіали. Коли читаєш про життя декількох поколінь однієї родини – це як підглядаєш у замкову шпарину дома з підручником історії у руках. Змінюються часи, епохи, настрої, війни, правителі та кордони – а люди живуть, закохуються, розстаються, багатіють та все втрачають, народжують дітей та намагаються бути щасливими. Маленькі людські трагедії перемішуються з трагедіями світовими. США, роки Великої депресії, війни, ку-клус-клан, шикарне життя та бідність поряд.
Триста емоцій, кожен побачить свою. Не повірю, якщо скажете, що не знайшли бодай одну строчку, яка б запала в душу настільки, що потім цитуєш її при нагоді напам’ ять і думаєш – це ж про мене, це ж я міг написати.
Самотність у мережі. Бікіні. Януш Леон Вишневський. Це дві різни книги. Про два різні світи, про різні часи, про різні проблеми. Переписка у Інтернеті та розбомблений Дрезден. Думки самогубця та випробування ядерної бомби. Але про одне і теж. Про кохання та людяність в тяжких обставинах. Читайте та емоціонуйте, воно того варте.
Що було б з США, якби не вбили Кенеді? Що було б з героєм роману Джейком Еппінгом та його коханою? Що, якби не… – як часто всі ми задаємо це питання собі. Ніхто не може знати напевно. Але кожен – дуже хотів би знати. Як завжди у Стівена Кінга – ви не знайдете відповіді на запитання – але захоплено будете шукати її всі 700 сторінок роману. До речі, не дивіться серіал, спочатку прочитайте книгу.
І знову – спочатку прочитайте книгу! Швидко, захоплено, за два вечори. Іноді поглядаючи на свого супутника/супутницю з думками “А він/вона могли б таке зробити? А чи є між нами такі ж таємниці”. Ще цікавіше стане, коли дочитаєте. І дуже прискіпливо будете обирати подарунок на наступну річницю подружнього життя. Потім вже (якщо забажаєте) – подивитесь фільм.
Тільки тепер творчість Ремарка (як і інших авторів, що пишуть про війну) стала настільки повно укладатися у голові. В одну з ночей 1942 року головний герой зустрічає на набережній Лісабона незнайомця, який готовий подарувати йому два квитки на пароплав до США (а отже і шанс вижити), але за однієї умови: він має пробути всю ніч з незнайомцем і вислухати його історію. Історію життя маленької людини на тлі історії великої війни у Європі. Історію її кохання та жахів навколишнього світу. Так просто і так страшно. (Три товариші – також mustread).
Цю книгу переведено багатьма мовами світу, внесено до Особливо Почесного списку Андерсена як один із найвидатніших творів світової літератури для дітей. Сонячний український письменник розповідає історію простих українських підлітків з таким неперевершеним гумором та глибиною, що дорослим не соромно позичити цей дитячий роман та щиро посміятися, відключившись від серйозного дорослого життя.
Епохальний твір Айн Ренд - або одразу сприймають на 100 відсотків, або закінчують читати з п'ятої спроби з питанням в кінці "а що це було?". Іноді - важкувата мова, багато повторень. Іноді ну дуже ярко виражені риси позитивних та негативних героїв, без полутонів, тільки чорне або біле (в житті так не буває). Іноді репліки героїв ну дуже довгі та занадто вигадливі. Але загалом, як на мене, цей гімн капіталізму буде цікавим тим, хто шукає для себе виправдання свому здоровому егоїзму та бажанню бути заможним та незалежним. Для тих, кому потрібна мотивація. Для тих, хто в житті бажає створювати нове та власне, а не користуватись чужим. Для тих, хто любить, коли його стимулюють та надихають. Для тих, хто є прихільником тренингів та курсів. Вб'єте двох зайців - і прокачаєте себе, і всесвітній бестелер подужаєте ;)
Згодна - книга дійсно одна з найкращих у Ірен. І одна з перших, яка заставила почати читати сучукрліт. Є вже і продовження.
Велика родина, багато поколінь, красивий дім мрії, з шикарною верандою. Ідеальна картинка життя американської сім'ї. Але... Завжди це "але" виводить нас за межі спокою. Кожен член родини - має свою роль у розвитку історії. Оцінки цієї ролі - залежить від критеріїв оцінювачів. Для когось - це ідеальна блакитна гойдалка, для когось - страшенно спаплюжена дерев'яна. Для когось - це історія незвичайного кохання, яке почалось "одного зеленого дня", для іншого - це нав'язана незворотня хворобливазалежність. Кожному своє. Читайте, оцінюйте самі.
Не читайте у юному віці. До 30, а може краще до 40. Бо буде сумно. Це не звична історія "за кожним успішним чоловіком стоїть сільна жінка". Все набагато складніше. Так - є успішний чоловік. Так є його жінка - яка ніби у тіні, але ж насправді... Якщо почнете читати все ж таки - буде багато несподіванок, багато кохання у різних його проявах, драм великих та малих, багато сексу, іноді багато бруду. Буде історія незвичного браку - але ж якщо подумати - у кого брак можна назвати "звичним". Буде історія про "справжніх" друзів - але ж у кого хоч раз в житті не було зради кращого друга. Буде історія успіху - але хто ж не знає, який важкий шлях до нього. Буде трагедія неочікуванної самотності - але хто не був хоч раз самотнім навіть у кругу близьких та рідних. Все нібито незвично і банально одночасно - але заворожує, затягує, не відпускає. Отже - читайте, навіть до 30 :) Завжди краще переживати за чужі помилки та брати досвід у чужих трагедіях.
Ще одна сага (до речі, дуже люблю цей жанр) – але вже в нашому, українському світі. Старий Яків бачив на своєму віку все – революції, війни, репресії, зміни влади. Але не це головне. В нього – свій світогляд, простий та геніальний у своїй простоті. Він завжди чекає на весну. Навіть не так – він завжди знає, що буде весна. Така мудрість столітньої людини.
Одразу скажу – головна тематика книги для мене далека-далека. Дітей-підлітків не маю. Сама я – з 10 років почувалась дорослою, відповідальною. Це не заважало мені провести веселе дитинство-юність, з вечірками, друзями, першими коханнями. І хоч це були шалені 90-ті у великому місті - та мене ніколи не вабила темна сторона. Наркотики, секти, кримінал, залежності – я трималась від цього далі, для мене це було не смачне та не привабливе. І мені ніколи не було нудно, щоб шукати такої розради. Все не так з головною героїнею роману. Тут вже повний набір – тихій комплексуючий підліток Іві дуже бажає стати помітною. Увага учасниць секс-комуни та гуру Рассела, неоднозначні стосунки з небезпечною, але ж такою звабливою С’юзен, непокора – це ж так відрізняється від сірого життя з розлученими батьками, обідами в кафешках з подружками в брекетах та перспективою попасти в пансіон. Іві віддається новому життю повністю, наражаючись на очікуванні небезпеки. І це не відпускає її решту життя. Класика жанру. Але для мене - це книга не про підлітковий кримінал. Не про сексуальну секту. Ні, ні. Це про інше. Про те, що якщо не бажаєш розчарувань – не зачаровуйся. Ніким та нічим. Особливо ніким. Про те, як легко, граючи на болі та стражданні людини, на її комплексах та прихованих бажаннях, змусити робити щось. Навіть дуже погане. Навіть те, що може знищити. Тебе запрошують в місце та пропонують щось інше, те, що кардинально відрізняється від твого сірого нікчемного життя. І тільки те, що воно інше – вважається тобі на той момент набагато кращим, справжнім, бажаним. Заради чого можна зламати все. Тобі дають трохи відчути гостроту нових емоцій, роблять вигляд, що ти дуже бажаний та вагомий для них, пестять, заколисують увагу, дають відчути обраним, належним до незвичайного кола людей, не таким як усі. Нав’язують почуття провини, якщо ти сумніваєшся у чистоті намірів твоїх нових гуру. І ось – ти вже готовий на все, заради сумнівного нового, готовий ламати, зраджувати, обманювати. Безумовно – у юному віці зробити правильний вибір дуже тяжко. Бо досвіду не вистачає, а спокус – з надлишком. Та чи можемо ми з впевненістю сказати, що завжди робимо правильний вибір у дорослому віці? … Ти думаєш, що знайшов – але насправді втратив. Себе, своїх близьких, втрачаєш все що було раніше. Але найстрашніше – ти втрачаєш своє майбутнє. Своє можливе щасливе майбутнє. Бо так як було – вже ніколи не буде. І ти – в міліметрі від того, що все, що буде потім – буде жахливо потворним, невиправним. Нажаль, єдине, що може тебе урятувати від того страшного – якесь небезпечне дівчисько, яке висадить тебе з тієї машини, яка летить у прірву… Та чи для всіх знайдеться така С’юзен? І чи було все це того варте?
Це книга про любов та про кохання. Про Любов до Книги та Кохання до Жінки. Жан Одинак – володар баржі посеред паризької Сени. Завдяки своїй безмежній Любові до Книги, вірить, що тільки та чи інша книга може вилікувати душу людини, підказати відповідь на найболючіше питання, дати натхнення, підбадьорити, розвеселити або наповнити сенсом життя. Він має талан запропонувати різним людям саме той твір, який вони потребують саме в цей момент існування і успішно це робить, продаючи книги як ліки у своїй Літературній аптеці. Здавалось би, така людина має бути найщасливішою на Землі. Адже ми завжди впевнені, що той, хто вміє полегшити страждання інших людей - для себе завжди знайде шлях безтурботного життя. Якби так було – всі б лікарі жили до 120 років та вмирали просто від нудьги, а не від хвороби…. Насправді ж – все набагато складніше, і лікарями володіють недуги. І найкращі у світі радники – не можуть зарадити своїм особистим трагедіям. І це вже про Кохання до Жінки головного героя. Нещасливе, звісно. І це про Образу та Неспроможність вибачення, яке живе з ним поряд дуже багато років. І це вже про Розуміння неможливості виправити Помилку. І це про страшні слова “Ніколи” та “Назавжди”. І про тяжкий Вибір, про Новий Шанс, про Надію, про Все буде Добре... Всі, хто кохав та втрачав – знають про що це…. Книга має декілька непередбачуваних моментів, багато різних сюжетних ліній. Вона майже пахне лавандою та Провансом (о, як мені захотілося знову проїхатися тими маленькими чарівними містечками навколо Авіньйону, побачити білих коней у Камаргу, попити вина в маленьких шато!). Тому читайте для натхнення; коли сумніваєтесь у своїх почуттях та силах; коли хочете чогось “любовнороманного”; коли любите романтику мандрів; коли закохані у Прованс; коли просто закохані; коли думаєте, що тільки ви один нещасний у світі; коли думаєте, що тільки ви один щасливий у світі; коли хочеться почитати 5 сторінок в день; коли хочеться проковтнути книжку за 2 доби; коли хочеться посварити банальний сюжет; коли хочеться бути враженим неочікуваним поворотом у житті героя. Одним словом читайте :) PS Іноді в житті не вистачає такого Жана, який “знайде для тебе таку книгу, після якої ти знову спатимеш спокійно”. Ау, пане Одинак, у вас є нова клієнтка…
Це звичайно не шедевр. Ми це вже давно проходили у Зниклій, Дівчині у потягу та інших маслітах. Загалом – книжка на відпочинок саме те, що треба. На березі моря або у літаку – історійка піде під келишок вина або соку. Але декілька цікавих питань книга знову підіймає. 1.Якщо ти стаєш на шлях обману– то повинен бути готовий до того – що всі твої спільники – потенційні вороги. Нікому не можна довіряти – а особливо – “найщирішим друзям”. Ти можеш вважати себе – найрозумнішим, але хтось вважає тебе тупою жертвою, яку взяли з собою, як розмінну карту. І до самого кінця ти не дізнаєшся – ти граєш або тебе грають. 2.Чоловіки зроблять багато заради жінок. Будуть спокійно жити і будувати тихе сімейне життя заради домашньої господарки-матусі. Яка буде “точно завжди вдома та не буде задавати багато питань”. А потім – без вагань підуть на будь-які карколомні вчинки заради сексуальної агресивної тигриці. З радістю будуть “належати їй, кохати її, любити її шаленство, бунтарство, те, що ніщо їй не завадить отримати те, що вона хоче”. І навіть не згадають про ту, що “робить все для того, щоб задовільнити його потреби”. Тому перед жінками завжди буде стояти вибір – ким бути –Капитаном Мамусею або Шаленою Стервою. 3.Тепер читаю блоги та пости своїх знайомих та шукаю потаємний сенс – а раптом вони бажають щось написати-передати саме МЕНІ, а не сотні інших читачів їх постів. Ви про таке не думаєте?....
Скажіть чесно – ви коли-небудь бажали бути кимось іншим? Не гіпотетично “космонавтом або пожежним”, а реальною людиною? Ту яку добре-добре знаєте, або навпаки, випадково зустрічаєте на вечірці вперше? І ця людина, на ваш погляд, краща, красивіша, сексуальніша, багатша, популярніша, щасливіша або має щось таке, на що, знову ж на ваш погляд, не заслуговує? А заслуговуєте виключно ви, хоч і не маєте наразі. Бо світ такий несправедливий… Іноді вам навіть мало, щоб ця чудова людина була вам другом або коханням. Вам мало, коли “вона з тих друзів, які приносять вам каву, приготовлену саме так, як вам подобається, купують квіти, позичають книжки і печуть кекси.” Вам мало бути поряд, отримувати від цієї людини добре відношення. Вам потрібно зайняти чуже місце… Або знищити її. І ви починаєте заздрити… Заздрість не буває білою – десь я таке читала. Із-за неї люди часто роблять дуже жахливі речі. Вона знищує зсередини, не дає спокою. Погоджуюсь, що для когось вона є рушійною силою змін – але частіше при досягнені мети, яка виникла від заздрощів, часто приходить розчарування. Бо солодке життя іншої людини – частіше солодше за ваше лише зі сторони. У чужій хаті – вам ой як незатишно може стати. Чи стануть винятком героїні нового роману Локгарт? Хто кому заздрить, хто бажає жити чужим життям, хто кому друг, хто кому ворог? Чи можна довіряти однокласникам вашої дитини та своїй пам’яті? Які справжні мотиви взаємовідносин героїв? Книжка непогана, дуже незвичний варіант розгортання подій – від кінця до початку. Тобто ти думаєш, що одразу знаєш “всіх убив адвокат”, але ж не все так просто ;) Дочитуєш до кінця – і хочеться перечитати початок, пильно звертаючи увагу на деталі, говорячи про себе “а, ось воно до чого”. Не занудьгуєте. І читайте уважно прямо з початку, звертайте увагу на дати, так вам буде зрозуміліше (бо Локгарт така авторка, яка грається деталями, ще з “Ми були брехунами” пам’ятаю ;)).
Так, так, це вже така собі класика жанру. Але на питання – що таке бестселер – безпомилково відповідь одна. Роман, захоплюючий настільки, що прочитаний був за добу, без перерви на сон. З гострим розчаруванням вранці, бо “як, вже кінець, хочу ще!”. Історія, розслідування, детектив, манера викладання автора, місце подій, герої – все перфектне! Хотіла б все забути – щоб прочитати знову в перший раз!
По-перше, можемо бути спокійні, нашу золоту авторку явно не заберуть в Голівуд писати сценарії до фільмів, адже з хеппі-ендами у неї завжди все погано. Їх просто не буває в книжках Дашвар. По-друге, ну це ж добре, коли герої живуть на Хоревій або на Ентузіастів у Києві, приймають участь у подіях сучасності, вам легко зрозуміти їх реакції на ті чи інші обставини. Книга має багато персонажів з переплетеними сюжетами, але я навіть не можу вам назвати ім’я головної героїні, бо дізнаєтесь ви його, справжнє, далеко від початку роману. Вона живе, вона кохає, її зраджують, вона зраджує іншим та собі, шукає виходи, ображає тих, кого не повинна, дарує себе недостойним, виправляється, знову помиляється. 
Мені подобається, як вона описує свої відносини з навколишнім світом. Вона дізналась про велику несправедливість близької людини - і не розізлилась, не образилась, не помстилась - а просто “… поховала людей, закидала землею і квітами, наказала занімити навіки”. Всіх людей - рідних, друзів, колег та випадкових зустрічних. Себе теж. Була безкомпромісною в цьому, відстороненою, іноді безжальною в своїй чесності. Бо “після того, як ти вбиваєш в собі людину, ти вб’єш іще багато людей”. Це була її відповідь на виклики життя. І воскресила тих людей вона тільки після… Читайте самі ;) Просте описання простого пересічного життя простих людей - ось про що книга. … Але ж як віртуозно Люко Дашвар припечатує фразами типу “Я обіцяв тобі, жінко, що будемо з тобою жити по-людські. Але ж зрозумій, по-людські, це не значить по-чесному, це значить - як всі інші”. Або “‘тато, коли депресує, каже, що останнього героя можна знайти завжди, а останнього покидька - ніколи, бо покидьків - незліченно, кінця-краю їм нема!” Ось такий – простий роман з дуже непростими думками. Будете читати?
От уявіть – на ваші Хрестини як гість приходить чоловік, який не знайомий особисто майже ні з ким (і навіть з вашою мамою, а батька випадково іноді бачить в коридорах на роботі). Приходить без запрошення. Не знає навіть – якої статі дитина народилась, її ім’я. Приходить з подарунком на дитяче свято – з великою пляшкою джину та з глибокою втомою від власного подружнього життя та з майже ненавистю до своєї дружини. Просто стукає у двері – та приєднується до свята. Чавить апельсиновий сік та теревеніть із гостями, а потім -несподівано, таємно пристрасно цілує вашу маму з немовлям на руках у дальній кімнатці. Ця подія назавжди змінює життя двох родин – вашої та його. Цей візит – зруйнує ці родини та переверне життя чотирьох дорослих та шістьох дітей (ну і ваше звісно). Що ви зробите у такому випадку? Важке питання. А Енн Пратчет – написала чудову автобіографічну книгу «Співдружність». Доволі сміливий крок - описувати 50-річну історію своєї родини, з багатьма таємницями та трагедіями, з описом своїх почуттів. З іншого боку – історія типова, мільйони чоловіків та жінок знаходять один одного, женяться, розстаються, знову женяться, заводять тайні романи, інтрижки, виховують своїх та прийомних дітей. І насправді – роман саме про них – шістьох дітей, які за волею дорослих стали жити разом та стали «родичами», хоча насправді скоріше – «небратами» та «несестрами». Як їм живеться, що вони відчувають, ким виростуть, яку долю їм запрограмували їх нестандартні родини, яка трагедія їх об’єднає , і взагалі – до чого тут бджоли та апельсини – почитайте.
Руїни Бога. Кейт Аткінсон – прекрасний автор. Історія життя однієї людини – який випало прожити його у Європі 20-го сторіччя - не може бути тихою, спокійною та банальною. Кожна війна колись закінчується. Особиста, державна, Світова. Для когось перемогою, для іншого поразкою або навіть смертю. Або – мирною угодою, або капітуляцією. Закінчуються активні воєнні дії. Ніби все добре – ура! – але попереду починається не менш важкий період. Фаза прощення, вибачення. Фаза діалогів, фаза осмислення, розуміння. Дуже важка. На війні ти втратив час, частину життя, майно, або рідних, друзів, був вимушений робити страшні неприйнятні раніше речі. Ти навчився ненавидити або навіть вбивати людину за якоюсь ознакою, яка раніше не мала значення для тебе (інша раса, національність, віросповідання, політичні погляді, мова…). Не ти перший почав, ти захищав та захищався, ти герой, молодець, переможець. А тепер ти ще і повинен вибачити. Заявити на весь світ, що забув образи. Де взяти сили для цього вибачення??? Чи буде воно чесним, з чистою душою? І чому ти повинен це робити, ти що – Бог? Такий епізод з книги – 90-річний чоловік заселяється до будинку людей похилого віку. Після закінчення війни пройшло 60 років. Він вимагає замінити йому плиту Krupp на кухні на іншого виробника, бо цей німецький концерн в часи війни співпрацював з нацистами. Як ви до цього поставитесь? Посмієтесь? Пожалієте? Не зрозумієте? Підтримаєте? Зробили б так само? Почали б повчати – «треба пробачати»? А якщо із гармати Krupp збили літак з вами та вашими товаришами, які майже всі загинули? А ви вижили, але вимушені були приходити зі звісткою про загибель до вагітних жінок ваших друзів? Пробачили б з чистим серцем? Чесно? Герой книги Аткінсон прожив довге, насичене подіями життя. З маленького тихого хлопчика Тедді Тода з британської глибинки, який любив спостерігати за пташками, Доля зробила воєнного льотчика, тепер в нього інші пташки – залізні та з бомбами. Звісно, від цих бомбардувань гинули десятки та навіть сотні різних людей, але ж такий був час та такі завдання. Він воював з ворогом, на його очах гинули його товариші. Він не втратив здоровий глузд, він витримав жахіття, повернувся додому живий. Але морально назавжди був змінений війною. Не бажав згадувати ці страшні часи, але не міг не робити цього, не знаходив слів, не знав як пояснити все це вдома, рідним. Мирне життя виявилось складним не менше за воєнне, але вже з інших причин – як знайти розуміння з дружиною, з дочкою, онуками. І вже не ти – а тебе пробачають за щось. Кругообіг життя. Мені дуже сподобалась ця книга. Красива мова, талановито написано, цікаві нові факти, тримає в напрузі, багато персонажів. Але, що головніше для мене, розумію, що саме зараз треба читати про ту війну та про інші війни, про проблеми примирення та прощення після них. Бо, дай Бог, вони колись постануть перед нами, а чи стане у нас сил та бажання вибачати?
Самотність у мережі. Бікіні. Януш Леон Вишневський. Це дві різні книги. Про два різні світи, про різні часи, про різні проблеми. Переписка у Інтернеті та розбомблений Дрезден. Думки самогубця та випробування ядерної бомби. Але про одне і теж. Про кохання та людяність в тяжких обставинах. Читайте та емоціонуйте, воно того варте.

Підпишись на новини

Отримуй інформацію про новинки

Вхід на сайт