Кошик

Наталі Яструбинська

Компанія TravelSiM
Я не є літературознавцем. Я просто багато читаю. Коли багато мандруєш - звикаєш до частих змін навкруги. Такий і мій read-list. Дуже неоднорідний. Але, наприклад, будь-яку книгу точно можна взяти у літак для довго перельоту. Він пройде непомітно ;) Акцентую - книги легкі для сприйняття ("Уліса" у мандрівках не читають ;)).

Мій readліст

Назва роману було обрано тому, що при цій температурі самозаймається папір. Бредбері розповідає про тоталітарне суспільство, в якому література знаходиться під забороною, а пожежні повинні спалювати всі заборонені книги, які виявлять, разом з власниками будинків. Романи-антиутопії популярні в часи суспільних змін, тому зараз актуально його перечитати. Особисто мене вражає як автор багато передбачив: тотальне телебачення, захоплення серіалами, інтернет, рекламні носії, медичні прибори. Кожний раз, зустрічаючи описи в тексті, думаю “як таке можливе, текст 1953 року”!

Богач, Бедняк

Немає в наявності

Сімейні саги – як популярні нині серіали. Коли читаєш про життя декількох поколінь однієї родини – це як підглядаєш у замкову шпарину дома з підручником історії у руках. Змінюються часи, епохи, настрої, війни, правителі та кордони – а люди живуть, закохуються, розстаються, багатіють та все втрачають, народжують дітей та намагаються бути щасливими. Маленькі людські трагедії перемішуються з трагедіями світовими. США, роки Великої депресії, війни, ку-клус-клан, шикарне життя та бідність поряд.
Триста емоцій, кожен побачить свою. Не повірю, якщо скажете, що не знайшли бодай одну строчку, яка б запала в душу настільки, що потім цитуєш її при нагоді напам’ ять і думаєш – це ж про мене, це ж я міг написати.
Самотність у мережі. Бікіні. Януш Леон Вишневський. Це дві різни книги. Про два різні світи, про різні часи, про різні проблеми. Переписка у Інтернеті та розбомблений Дрезден. Думки самогубця та випробування ядерної бомби. Але про одне і теж. Про кохання та людяність в тяжких обставинах. Читайте та емоціонуйте, воно того варте.
Що було б з США, якби не вбили Кенеді? Що було б з героєм роману Джейком Еппінгом та його коханою? Що, якби не… – як часто всі ми задаємо це питання собі. Ніхто не може знати напевно. Але кожен – дуже хотів би знати. Як завжди у Стівена Кінга – ви не знайдете відповіді на запитання – але захоплено будете шукати її всі 700 сторінок роману. До речі, не дивіться серіал, спочатку прочитайте книгу.
І знову – спочатку прочитайте книгу! Швидко, захоплено, за два вечори. Іноді поглядаючи на свого супутника/супутницю з думками “А він/вона могли б таке зробити? А чи є між нами такі ж таємниці”. Ще цікавіше стане, коли дочитаєте. І дуже прискіпливо будете обирати подарунок на наступну річницю подружнього життя. Потім вже (якщо забажаєте) – подивитесь фільм.
Тільки тепер творчість Ремарка (як і інших авторів, що пишуть про війну) стала настільки повно укладатися у голові. В одну з ночей 1942 року головний герой зустрічає на набережній Лісабона незнайомця, який готовий подарувати йому два квитки на пароплав до США (а отже і шанс вижити), але за однієї умови: він має пробути всю ніч з незнайомцем і вислухати його історію. Історію життя маленької людини на тлі історії великої війни у Європі. Історію її кохання та жахів навколишнього світу. Так просто і так страшно. (Три товариші – також mustread).
Цю книгу переведено багатьма мовами світу, внесено до Особливо Почесного списку Андерсена як один із найвидатніших творів світової літератури для дітей. Сонячний український письменник розповідає історію простих українських підлітків з таким неперевершеним гумором та глибиною, що дорослим не соромно позичити цей дитячий роман та щиро посміятися, відключившись від серйозного дорослого життя.
Епохальний твір Айн Ренд - або одразу сприймають на 100 відсотків, або закінчують читати з п'ятої спроби з питанням в кінці "а що це було?". Іноді - важкувата мова, багато повторень. Іноді ну дуже ярко виражені риси позитивних та негативних героїв, без полутонів, тільки чорне або біле (в житті так не буває). Іноді репліки героїв ну дуже довгі та занадто вигадливі. Але загалом, як на мене, цей гімн капіталізму буде цікавим тим, хто шукає для себе виправдання свому здоровому егоїзму та бажанню бути заможним та незалежним. Для тих, кому потрібна мотивація. Для тих, хто в житті бажає створювати нове та власне, а не користуватись чужим. Для тих, хто любить, коли його стимулюють та надихають. Для тих, хто є прихільником тренингів та курсів. Вб'єте двох зайців - і прокачаєте себе, і всесвітній бестелер подужаєте ;)
Згодна - книга дійсно одна з найкращих у Ірен. І одна з перших, яка заставила почати читати сучукрліт. Є вже і продовження.
Не читайте у юному віці. До 30, а може краще до 40. Бо буде сумно. Це не звична історія "за кожним успішним чоловіком стоїть сільна жінка". Все набагато складніше. Так - є успішний чоловік. Так є його жінка - яка ніби у тіні, але ж насправді... Якщо почнете читати все ж таки - буде багато несподіванок, багато кохання у різних його проявах, драм великих та малих, багато сексу, іноді багато бруду. Буде історія незвичного браку - але ж якщо подумати - у кого брак можна назвати "звичним". Буде історія про "справжніх" друзів - але ж у кого хоч раз в житті не було зради кращого друга. Буде історія успіху - але хто ж не знає, який важкий шлях до нього. Буде трагедія неочікуванної самотності - але хто не був хоч раз самотнім навіть у кругу близьких та рідних. Все нібито незвично і банально одночасно - але заворожує, затягує, не відпускає. Отже - читайте, навіть до 30 :) Завжди краще переживати за чужі помилки та брати досвід у чужих трагедіях.
Одразу скажу – головна тематика книги для мене далека-далека. Дітей-підлітків не маю. Сама я – з 10 років почувалась дорослою, відповідальною. Це не заважало мені провести веселе дитинство-юність, з вечірками, друзями, першими коханнями. І хоч це були шалені 90-ті у великому місті - та мене ніколи не вабила темна сторона. Наркотики, секти, кримінал, залежності – я трималась від цього далі, для мене це було не смачне та не привабливе. І мені ніколи не було нудно, щоб шукати такої розради. Все не так з головною героїнею роману. Тут вже повний набір – тихій комплексуючий підліток Іві дуже бажає стати помітною. Увага учасниць секс-комуни та гуру Рассела, неоднозначні стосунки з небезпечною, але ж такою звабливою С’юзен, непокора – це ж так відрізняється від сірого життя з розлученими батьками, обідами в кафешках з подружками в брекетах та перспективою попасти в пансіон. Іві віддається новому життю повністю, наражаючись на очікуванні небезпеки. І це не відпускає її решту життя. Класика жанру. Але для мене - це книга не про підлітковий кримінал. Не про сексуальну секту. Ні, ні. Це про інше. Про те, що якщо не бажаєш розчарувань – не зачаровуйся. Ніким та нічим. Особливо ніким. Про те, як легко, граючи на болі та стражданні людини, на її комплексах та прихованих бажаннях, змусити робити щось. Навіть дуже погане. Навіть те, що може знищити. Тебе запрошують в місце та пропонують щось інше, те, що кардинально відрізняється від твого сірого нікчемного життя. І тільки те, що воно інше – вважається тобі на той момент набагато кращим, справжнім, бажаним. Заради чого можна зламати все. Тобі дають трохи відчути гостроту нових емоцій, роблять вигляд, що ти дуже бажаний та вагомий для них, пестять, заколисують увагу, дають відчути обраним, належним до незвичайного кола людей, не таким як усі. Нав’язують почуття провини, якщо ти сумніваєшся у чистоті намірів твоїх нових гуру. І ось – ти вже готовий на все, заради сумнівного нового, готовий ламати, зраджувати, обманювати. Безумовно – у юному віці зробити правильний вибір дуже тяжко. Бо досвіду не вистачає, а спокус – з надлишком. Та чи можемо ми з впевненістю сказати, що завжди робимо правильний вибір у дорослому віці? … Ти думаєш, що знайшов – але насправді втратив. Себе, своїх близьких, втрачаєш все що було раніше. Але найстрашніше – ти втрачаєш своє майбутнє. Своє можливе щасливе майбутнє. Бо так як було – вже ніколи не буде. І ти – в міліметрі від того, що все, що буде потім – буде жахливо потворним, невиправним. Нажаль, єдине, що може тебе урятувати від того страшного – якесь небезпечне дівчисько, яке висадить тебе з тієї машини, яка летить у прірву… Та чи для всіх знайдеться така С’юзен? І чи було все це того варте?
Це звичайно не шедевр. Ми це вже давно проходили у Зниклій, Дівчині у потягу та інших маслітах. Загалом – книжка на відпочинок саме те, що треба. На березі моря або у літаку – історійка піде під келишок вина або соку. Але декілька цікавих питань книга знову підіймає. 1.Якщо ти стаєш на шлях обману– то повинен бути готовий до того – що всі твої спільники – потенційні вороги. Нікому не можна довіряти – а особливо – “найщирішим друзям”. Ти можеш вважати себе – найрозумнішим, але хтось вважає тебе тупою жертвою, яку взяли з собою, як розмінну карту. І до самого кінця ти не дізнаєшся – ти граєш або тебе грають. 2.Чоловіки зроблять багато заради жінок. Будуть спокійно жити і будувати тихе сімейне життя заради домашньої господарки-матусі. Яка буде “точно завжди вдома та не буде задавати багато питань”. А потім – без вагань підуть на будь-які карколомні вчинки заради сексуальної агресивної тигриці. З радістю будуть “належати їй, кохати її, любити її шаленство, бунтарство, те, що ніщо їй не завадить отримати те, що вона хоче”. І навіть не згадають про ту, що “робить все для того, щоб задовільнити його потреби”. Тому перед жінками завжди буде стояти вибір – ким бути –Капитаном Мамусею або Шаленою Стервою. 3.Тепер читаю блоги та пости своїх знайомих та шукаю потаємний сенс – а раптом вони бажають щось написати-передати саме МЕНІ, а не сотні інших читачів їх постів. Ви про таке не думаєте?....
Скажіть чесно – ви коли-небудь бажали бути кимось іншим? Не гіпотетично “космонавтом або пожежним”, а реальною людиною? Ту яку добре-добре знаєте, або навпаки, випадково зустрічаєте на вечірці вперше? І ця людина, на ваш погляд, краща, красивіша, сексуальніша, багатша, популярніша, щасливіша або має щось таке, на що, знову ж на ваш погляд, не заслуговує? А заслуговуєте виключно ви, хоч і не маєте наразі. Бо світ такий несправедливий… Іноді вам навіть мало, щоб ця чудова людина була вам другом або коханням. Вам мало, коли “вона з тих друзів, які приносять вам каву, приготовлену саме так, як вам подобається, купують квіти, позичають книжки і печуть кекси.” Вам мало бути поряд, отримувати від цієї людини добре відношення. Вам потрібно зайняти чуже місце… Або знищити її. І ви починаєте заздрити… Заздрість не буває білою – десь я таке читала. Із-за неї люди часто роблять дуже жахливі речі. Вона знищує зсередини, не дає спокою. Погоджуюсь, що для когось вона є рушійною силою змін – але частіше при досягнені мети, яка виникла від заздрощів, часто приходить розчарування. Бо солодке життя іншої людини – частіше солодше за ваше лише зі сторони. У чужій хаті – вам ой як незатишно може стати. Чи стануть винятком героїні нового роману Локгарт? Хто кому заздрить, хто бажає жити чужим життям, хто кому друг, хто кому ворог? Чи можна довіряти однокласникам вашої дитини та своїй пам’яті? Які справжні мотиви взаємовідносин героїв? Книжка непогана, дуже незвичний варіант розгортання подій – від кінця до початку. Тобто ти думаєш, що одразу знаєш “всіх убив адвокат”, але ж не все так просто ;) Дочитуєш до кінця – і хочеться перечитати початок, пильно звертаючи увагу на деталі, говорячи про себе “а, ось воно до чого”. Не занудьгуєте. І читайте уважно прямо з початку, звертайте увагу на дати, так вам буде зрозуміліше (бо Локгарт така авторка, яка грається деталями, ще з “Ми були брехунами” пам’ятаю ;)).
Так, так, це вже така собі класика жанру. Але на питання – що таке бестселер – безпомилково відповідь одна. Роман, захоплюючий настільки, що прочитаний був за добу, без перерви на сон. З гострим розчаруванням вранці, бо “як, вже кінець, хочу ще!”. Історія, розслідування, детектив, манера викладання автора, місце подій, герої – все перфектне! Хотіла б все забути – щоб прочитати знову в перший раз!
По-перше, можемо бути спокійні, нашу золоту авторку явно не заберуть в Голівуд писати сценарії до фільмів, адже з хеппі-ендами у неї завжди все погано. Їх просто не буває в книжках Дашвар. По-друге, ну це ж добре, коли герої живуть на Хоревій або на Ентузіастів у Києві, приймають участь у подіях сучасності, вам легко зрозуміти їх реакції на ті чи інші обставини. Книга має багато персонажів з переплетеними сюжетами, але я навіть не можу вам назвати ім’я головної героїні, бо дізнаєтесь ви його, справжнє, далеко від початку роману. Вона живе, вона кохає, її зраджують, вона зраджує іншим та собі, шукає виходи, ображає тих, кого не повинна, дарує себе недостойним, виправляється, знову помиляється. 
Мені подобається, як вона описує свої відносини з навколишнім світом. Вона дізналась про велику несправедливість близької людини - і не розізлилась, не образилась, не помстилась - а просто “… поховала людей, закидала землею і квітами, наказала занімити навіки”. Всіх людей - рідних, друзів, колег та випадкових зустрічних. Себе теж. Була безкомпромісною в цьому, відстороненою, іноді безжальною в своїй чесності. Бо “після того, як ти вбиваєш в собі людину, ти вб’єш іще багато людей”. Це була її відповідь на виклики життя. І воскресила тих людей вона тільки після… Читайте самі ;) Просте описання простого пересічного життя простих людей - ось про що книга. … Але ж як віртуозно Люко Дашвар припечатує фразами типу “Я обіцяв тобі, жінко, що будемо з тобою жити по-людські. Але ж зрозумій, по-людські, це не значить по-чесному, це значить - як всі інші”. Або “‘тато, коли депресує, каже, що останнього героя можна знайти завжди, а останнього покидька - ніколи, бо покидьків - незліченно, кінця-краю їм нема!” Ось такий – простий роман з дуже непростими думками. Будете читати?
От уявіть – на ваші Хрестини як гість приходить чоловік, який не знайомий особисто майже ні з ким (і навіть з вашою мамою, а батька випадково іноді бачить в коридорах на роботі). Приходить без запрошення. Не знає навіть – якої статі дитина народилась, її ім’я. Приходить з подарунком на дитяче свято – з великою пляшкою джину та з глибокою втомою від власного подружнього життя та з майже ненавистю до своєї дружини. Просто стукає у двері – та приєднується до свята. Чавить апельсиновий сік та теревеніть із гостями, а потім -несподівано, таємно пристрасно цілує вашу маму з немовлям на руках у дальній кімнатці. Ця подія назавжди змінює життя двох родин – вашої та його. Цей візит – зруйнує ці родини та переверне життя чотирьох дорослих та шістьох дітей (ну і ваше звісно). Що ви зробите у такому випадку? Важке питання. А Енн Пратчет – написала чудову автобіографічну книгу «Співдружність». Доволі сміливий крок - описувати 50-річну історію своєї родини, з багатьма таємницями та трагедіями, з описом своїх почуттів. З іншого боку – історія типова, мільйони чоловіків та жінок знаходять один одного, женяться, розстаються, знову женяться, заводять тайні романи, інтрижки, виховують своїх та прийомних дітей. І насправді – роман саме про них – шістьох дітей, які за волею дорослих стали жити разом та стали «родичами», хоча насправді скоріше – «небратами» та «несестрами». Як їм живеться, що вони відчувають, ким виростуть, яку долю їм запрограмували їх нестандартні родини, яка трагедія їх об’єднає , і взагалі – до чого тут бджоли та апельсини – почитайте.
Самотність у мережі. Бікіні. Януш Леон Вишневський. Це дві різні книги. Про два різні світи, про різні часи, про різні проблеми. Переписка у Інтернеті та розбомблений Дрезден. Думки самогубця та випробування ядерної бомби. Але про одне і теж. Про кохання та людяність в тяжких обставинах. Читайте та емоціонуйте, воно того варте.

Підпишись на новини

Отримуй інформацію про новинки

Вхід на сайт