На свята не читають серйозних книжок. Тому легенька жіноча проза Даніели Стіл про заможних та щасливих здалася доречним вибором у олів’єшно-ялинковий період. Звісно, ніяких несподіванок – авторка розповідає про декілька сімейних пар-друзів, які протягом року істотно поміняли свою долю. Відправною точкою змін стала Біла Вечеря – традиційний захід паризького бомонду. Даніелі Стіл явно до вподоби дороге життя, отже всі герої – успішні бізнесмени та бізнесвумени, з власними літаками, постійними мандрівками, відпочинком у Куршавелі та одягом від Діор. Звісно, ці багаті теж плачуть, ну і звісно, після всіх розчарувань та розставань за рік – майже у всіх знаходяться принци на білих конях та найкращі жінки на Землі до пари. Дійсно, щоб продавати мільйонними накладами простенькі книжечки – треба кожному читачеві вкладати в голову – казка існує, до тебе вона теж колись прийде, ось почитай, як це буває у інших.
Я ж, дочитавши першого січня 2018 року цю досить банальну історію, думала про інше. Жоден з нас не знає, не може бути впевнений – де він буде за рік. Що станеться, хто буде поруч, кого вже не буде, кого будеш любити, кого ненавидити. В якій країні будеш жити, будеш здоровим або захворієш, матимеш гроші або не матимеш, будеш вірити друзям чи ні, будеш сміятися або плакати. Ніхто. Не. Знає....
Думала-думала і зрозуміла, чому автор так назвала книгу. Бо як по іншому, як не Чарами назвати зміни в долі кожної людини? Я бажаю, щоб частіше це були добрі Чари, які б змінювали ваше життя тільки в позитивну сторону, як би банально не звучало це в новорічний період. Не переоцінюйте свої сили, не беріть непосильну ношу “все буде так, як я спланую”. Бо може ж бути ще краще, ніж ви можете спланувати, чому б ні?
Автор полагает, что все самые знаковые события, происходящие в мире, - войны, научные открытия, катастрофы, то есть события непредсказуемые и влекущие за собой определенные последствия – это Черные Лебеди. Книга, на первый взгляд, перегруженная и сложная для восприятия, благодаря нескольким аспектам вполне может стать настольной. Вы, при желании проработать прочитанное более глубоко, можете научиться отличать некоторое эмоциональное от реального, применять теории Талеба в реальной жизни, анализировать будущее ровно в той степени, как и осознавать его непредсказуемость.
Книжки з картинками я не дуже люблю вже років 30, бо тексти для мене - важливіші. Отже, цю книгу не купувала - добра подружка вирішила, що мені зараз потрібно її прочитати....
Мода на скандинавське життя вже декілька років вирує в Україні, чим я дуже тішуся
Самотність у мережі. Бікіні. Януш Леон Вишневський. Це дві різні книги. Про два різні світи, про різні часи, про різні проблеми. Переписка у Інтернеті та розбомблений Дрезден. Думки самогубця та випробування ядерної бомби. Але про одне і теж. Про кохання та людяність в тяжких обставинах. Читайте та емоціонуйте, воно того варте.
Спішу поділитися враженнями від щойно прочитаної книги. «Моя неймовірна подруга» Елени Ферранте. Це перша з чотирьох книг циклу «Неаполітанські романи». Почнімо з того, що я обожнюю Італію. Навіть ту, що без прикрас. Саме в такому місці, у бідному районі Неаполю 50-х, відбуваються події. Історія двох подруг, що пронесли цю дружбу із дитинства і через все життя. І так, звичайно, суперництво, заздрощі, хлопці, і при цьому відчуття неймовірної духовної близькості і потреба одна в одній. І так, все дуже емоційно, це ж італійці!
Гарна книга, атмосферна, торкає за душу, викликає спогади, якусь, навіть, ностальгію за дитинством. Рекомендую. І з нетерпінням чекаю на продовження.
По-перше, можемо бути спокійні, нашу золоту авторку явно не заберуть в Голівуд писати сценарії до фільмів, адже з хеппі-ендами у неї завжди все погано. Їх просто не буває в книжках Дашвар.
По-друге, ну це ж добре, коли герої живуть на Хоревій або на Ентузіастів у Києві, приймають участь у подіях сучасності, вам легко зрозуміти їх реакції на ті чи інші обставини.
Книга має багато персонажів з переплетеними сюжетами, але я навіть не можу вам назвати ім’я головної героїні, бо дізнаєтесь ви його, справжнє, далеко від початку роману. Вона живе, вона кохає, її зраджують, вона зраджує іншим та собі, шукає виходи, ображає тих, кого не повинна, дарує себе недостойним, виправляється, знову помиляється. Мені подобається, як вона описує свої відносини з навколишнім світом. Вона дізналась про велику несправедливість близької людини - і не розізлилась, не образилась, не помстилась - а просто “… поховала людей, закидала землею і квітами, наказала занімити навіки”. Всіх людей - рідних, друзів, колег та випадкових зустрічних. Себе теж. Була безкомпромісною в цьому, відстороненою, іноді безжальною в своїй чесності. Бо “після того, як ти вбиваєш в собі людину, ти вб’єш іще багато людей”. Це була її відповідь на виклики життя. І воскресила тих людей вона тільки після… Читайте самі ;)
Просте описання простого пересічного життя простих людей - ось про що книга. … Але ж як віртуозно Люко Дашвар припечатує фразами типу “Я обіцяв тобі, жінко, що будемо з тобою жити по-людські. Але ж зрозумій, по-людські, це не значить по-чесному, це значить - як всі інші”. Або “‘тато, коли депресує, каже, що останнього героя можна знайти завжди, а останнього покидька - ніколи, бо покидьків - незліченно, кінця-краю їм нема!”
Ось такий – простий роман з дуже непростими думками. Будете читати?
Спішу поділитися враженнями від щойно прочитаної книги. «Моя неймовірна подруга» Елени Ферранте. Це перша з чотирьох книг циклу «Неаполітанські романи». Почнімо з того, що я обожнюю Італію. Навіть ту, що без прикрас. Саме в такому місці, у бідному районі Неаполю 50-х, відбуваються події. Історія двох подруг, що пронесли цю дружбу із дитинства і через все життя. І так, звичайно, суперництво, заздрощі, хлопці, і при цьому відчуття неймовірної духовної близькості і потреба одна в одній. І так, все дуже емоційно, це ж італійці!
Гарна книга, атмосферна, торкає за душу, викликає спогади, якусь, навіть, ностальгію за дитинством. Рекомендую. І з нетерпінням чекаю на продовження.
Книжки з картинками я не дуже люблю вже років 30, бо тексти для мене - важливіші. Отже, цю книгу не купувала - добра подружка вирішила, що мені зараз потрібно її прочитати....
Мода на скандинавське життя вже декілька років вирує в Україні, чим я дуже тішуся
Я не дуже люблю книги про війну, але зважила на кількість схвальних відгуків від людей, до чиєї думки прислухаюсь, і таки прочитала. Ні, проковтнула. І отримала величезну насолоду. Ця книга не може залишити байдужим. Захоплюючий сюжет, зворушлива історія, чудова мова. І вона точно не про війну у тому розумінні, яке ми вкладаємо у це поняття, згадуючи про військову літературу, включену до радянської шкільної програми. Цей роман про людей, про почуття, про долі і збіги. Читайте обов'язково!
Спішу поділитися враженнями від щойно прочитаної книги. «Моя неймовірна подруга» Елени Ферранте. Це перша з чотирьох книг циклу «Неаполітанські романи». Почнімо з того, що я обожнюю Італію. Навіть ту, що без прикрас. Саме в такому місці, у бідному районі Неаполю 50-х, відбуваються події. Історія двох подруг, що пронесли цю дружбу із дитинства і через все життя. І так, звичайно, суперництво, заздрощі, хлопці, і при цьому відчуття неймовірної духовної близькості і потреба одна в одній. І так, все дуже емоційно, це ж італійці!
Гарна книга, атмосферна, торкає за душу, викликає спогади, якусь, навіть, ностальгію за дитинством. Рекомендую. І з нетерпінням чекаю на продовження.
Одразу скажу – головна тематика книги для мене далека-далека. Дітей-підлітків не маю. Сама я – з 10 років почувалась дорослою, відповідальною. Це не заважало мені провести веселе дитинство-юність, з вечірками, друзями, першими коханнями. І хоч це були шалені 90-ті у великому місті - та мене ніколи не вабила темна сторона. Наркотики, секти, кримінал, залежності – я трималась від цього далі, для мене це було не смачне та не привабливе. І мені ніколи не було нудно, щоб шукати такої розради.
Все не так з головною героїнею роману. Тут вже повний набір – тихій комплексуючий підліток Іві дуже бажає стати помітною. Увага учасниць секс-комуни та гуру Рассела, неоднозначні стосунки з небезпечною, але ж такою звабливою С’юзен, непокора – це ж так відрізняється від сірого життя з розлученими батьками, обідами в кафешках з подружками в брекетах та перспективою попасти в пансіон. Іві віддається новому життю повністю, наражаючись на очікуванні небезпеки. І це не відпускає її решту життя. Класика жанру.
Але для мене - це книга не про підлітковий кримінал. Не про сексуальну секту. Ні, ні.
Це про інше. Про те, що якщо не бажаєш розчарувань – не зачаровуйся. Ніким та нічим. Особливо ніким.
Про те, як легко, граючи на болі та стражданні людини, на її комплексах та прихованих бажаннях, змусити робити щось. Навіть дуже погане. Навіть те, що може знищити.
Тебе запрошують в місце та пропонують щось інше, те, що кардинально відрізняється від твого сірого нікчемного життя. І тільки те, що воно інше – вважається тобі на той момент набагато кращим, справжнім, бажаним. Заради чого можна зламати все. Тобі дають трохи відчути гостроту нових емоцій, роблять вигляд, що ти дуже бажаний та вагомий для них, пестять, заколисують увагу, дають відчути обраним, належним до незвичайного кола людей, не таким як усі. Нав’язують почуття провини, якщо ти сумніваєшся у чистоті намірів твоїх нових гуру. І ось – ти вже готовий на все, заради сумнівного нового, готовий ламати, зраджувати, обманювати.
Безумовно – у юному віці зробити правильний вибір дуже тяжко. Бо досвіду не вистачає, а спокус – з надлишком. Та чи можемо ми з впевненістю сказати, що завжди робимо правильний вибір у дорослому віці? …
Ти думаєш, що знайшов – але насправді втратив. Себе, своїх близьких, втрачаєш все що було раніше. Але найстрашніше – ти втрачаєш своє майбутнє. Своє можливе щасливе майбутнє. Бо так як було – вже ніколи не буде. І ти – в міліметрі від того, що все, що буде потім – буде жахливо потворним, невиправним.
Нажаль, єдине, що може тебе урятувати від того страшного – якесь небезпечне дівчисько, яке висадить тебе з тієї машини, яка летить у прірву…
Та чи для всіх знайдеться така С’юзен? І чи було все це того варте?
Це звичайно не шедевр. Ми це вже давно проходили у Зниклій, Дівчині у потягу та інших маслітах. Загалом – книжка на відпочинок саме те, що треба. На березі моря або у літаку – історійка піде під келишок вина або соку. Але декілька цікавих питань книга знову підіймає.
1.Якщо ти стаєш на шлях обману– то повинен бути готовий до того – що всі твої спільники – потенційні вороги. Нікому не можна довіряти – а особливо – “найщирішим друзям”. Ти можеш вважати себе – найрозумнішим, але хтось вважає тебе тупою жертвою, яку взяли з собою, як розмінну карту. І до самого кінця ти не дізнаєшся – ти граєш або тебе грають.
2.Чоловіки зроблять багато заради жінок. Будуть спокійно жити і будувати тихе сімейне життя заради домашньої господарки-матусі. Яка буде “точно завжди вдома та не буде задавати багато питань”. А потім – без вагань підуть на будь-які карколомні вчинки заради сексуальної агресивної тигриці. З радістю будуть “належати їй, кохати її, любити її шаленство, бунтарство, те, що ніщо їй не завадить отримати те, що вона хоче”. І навіть не згадають про ту, що “робить все для того, щоб задовільнити його потреби”. Тому перед жінками завжди буде стояти вибір – ким бути –Капитаном Мамусею або Шаленою Стервою.
3.Тепер читаю блоги та пости своїх знайомих та шукаю потаємний сенс – а раптом вони бажають щось написати-передати саме МЕНІ, а не сотні інших читачів їх постів. Ви про таке не думаєте?....
Ще одна сага (до речі, дуже люблю цей жанр) – але вже в нашому, українському світі. Старий Яків бачив на своєму віку все – революції, війни, репресії, зміни влади. Але не це головне. В нього – свій світогляд, простий та геніальний у своїй простоті. Він завжди чекає на весну. Навіть не так – він завжди знає, що буде весна. Така мудрість столітньої людини.
Так, так, це вже така собі класика жанру. Але на питання – що таке бестселер – безпомилково відповідь одна. Роман, захоплюючий настільки, що прочитаний був за добу, без перерви на сон. З гострим розчаруванням вранці, бо “як, вже кінець, хочу ще!”. Історія, розслідування, детектив, манера викладання автора, місце подій, герої – все перфектне! Хотіла б все забути – щоб прочитати знову в перший раз!
Не читайте у юному віці. До 30, а може краще до 40. Бо буде сумно. Це не звична історія "за кожним успішним чоловіком стоїть сільна жінка". Все набагато складніше. Так - є успішний чоловік. Так є його жінка - яка ніби у тіні, але ж насправді... Якщо почнете читати все ж таки - буде багато несподіванок, багато кохання у різних його проявах, драм великих та малих, багато сексу, іноді багато бруду. Буде історія незвичного браку - але ж якщо подумати - у кого брак можна назвати "звичним". Буде історія про "справжніх" друзів - але ж у кого хоч раз в житті не було зради кращого друга. Буде історія успіху - але хто ж не знає, який важкий шлях до нього. Буде трагедія неочікуванної самотності - але хто не був хоч раз самотнім навіть у кругу близьких та рідних. Все нібито незвично і банально одночасно - але заворожує, затягує, не відпускає. Отже - читайте, навіть до 30 :) Завжди краще переживати за чужі помилки та брати досвід у чужих трагедіях.
Не хочу порівнювати Альєнде з Маркесом, але оцей казково-чуттєвий дух Латинської Америки так само відчувається в оповіданнях Еви. Кожне - завершена картина. Мені дуууже сподобались :)
Книга, особенно интересна любителям психоанализа. Ведь речь идет о редчайшем в психиатрии диагнозе – «множественная личность». Дэниел, - биограф, на чьих документальных записях основана книга, наблюдал за 24-мя альтер-личностями, уживавшимися в одном человеке. Обвиняемый за грабежи и изнасилования, и в последствии оправданный, Билли утверждал, что все преступления совершали разные люди – например, англичанин Артур, либо югослав Реэйджен. Автор оставляет читателю возможность задуматься: имеет ли место болезнь, либо это лишь прекрасная игра Билли Миллигана.
Епохальний твір Айн Ренд - або одразу сприймають на 100 відсотків, або закінчують читати з п'ятої спроби з питанням в кінці "а що це було?". Іноді - важкувата мова, багато повторень. Іноді ну дуже ярко виражені риси позитивних та негативних героїв, без полутонів, тільки чорне або біле (в житті так не буває). Іноді репліки героїв ну дуже довгі та занадто вигадливі. Але загалом, як на мене, цей гімн капіталізму буде цікавим тим, хто шукає для себе виправдання свому здоровому егоїзму та бажанню бути заможним та незалежним. Для тих, кому потрібна мотивація. Для тих, хто в житті бажає створювати нове та власне, а не користуватись чужим. Для тих, хто любить, коли його стимулюють та надихають. Для тих, хто є прихільником тренингів та курсів. Вб'єте двох зайців - і прокачаєте себе, і всесвітній бестелер подужаєте ;)
Так, так, це вже така собі класика жанру. Але на питання – що таке бестселер – безпомилково відповідь одна. Роман, захоплюючий настільки, що прочитаний був за добу, без перерви на сон. З гострим розчаруванням вранці, бо “як, вже кінець, хочу ще!”. Історія, розслідування, детектив, манера викладання автора, місце подій, герої – все перфектне! Хотіла б все забути – щоб прочитати знову в перший раз!
Книга, особенно интересна любителям психоанализа. Ведь речь идет о редчайшем в психиатрии диагнозе – «множественная личность». Дэниел, - биограф, на чьих документальных записях основана книга, наблюдал за 24-мя альтер-личностями, уживавшимися в одном человеке. Обвиняемый за грабежи и изнасилования, и в последствии оправданный, Билли утверждал, что все преступления совершали разные люди – например, англичанин Артур, либо югослав Реэйджен. Автор оставляет читателю возможность задуматься: имеет ли место болезнь, либо это лишь прекрасная игра Билли Миллигана.
Складний шлях до письменницької слави неотесаного парубка з робітничої родини. Історія світлої душі, яку пропустили через м'ясорубку світського товариства. Мій тато говорить: інтелігентна людина – це та, у якої болить душа. У Мартіна Ідена болить і у вас почне.
Ще одна сага (до речі, дуже люблю цей жанр) – але вже в нашому, українському світі. Старий Яків бачив на своєму віку все – революції, війни, репресії, зміни влади. Але не це головне. В нього – свій світогляд, простий та геніальний у своїй простоті. Він завжди чекає на весну. Навіть не так – він завжди знає, що буде весна. Така мудрість столітньої людини.
Я не дуже люблю книги про війну, але зважила на кількість схвальних відгуків від людей, до чиєї думки прислухаюсь, і таки прочитала. Ні, проковтнула. І отримала величезну насолоду. Ця книга не може залишити байдужим. Захоплюючий сюжет, зворушлива історія, чудова мова. І вона точно не про війну у тому розумінні, яке ми вкладаємо у це поняття, згадуючи про військову літературу, включену до радянської шкільної програми. Цей роман про людей, про почуття, про долі і збіги. Читайте обов'язково!
Книжки з картинками я не дуже люблю вже років 30, бо тексти для мене - важливіші. Отже, цю книгу не купувала - добра подружка вирішила, що мені зараз потрібно її прочитати....
Мода на скандинавське життя вже декілька років вирує в Україні, чим я дуже тішуся
Детективи, трілери, темний ліс. Перша яскрава шкільна любов була у всіх у житті, але головна героїня вже доросла, проте забути цю любов не може. Вона - явний клієнт психоаналітиків, психологів, а може й і психіатрів (так вважатиме поліція). І все ніби ясно, але... Але ж як завжди - є інші таємні мотиви, "добрі" недобрі подружки, недосказаність, страшні таємниці минулого. Вічна тема "казати-неказати", "горда або кохана", "любить не любить". Фінал несподівано не "happy", що дуже дивує, адже загалом - звичайний сценарій для звичайної голівудської стрічки "вихідного дня" :) Беріть з собою у мандрівку - або зацікавитесь сюжетом і не збагнете, як долетіли, або добре заснете після перших десяти сторінок :)
Не хочу порівнювати Альєнде з Маркесом, але оцей казково-чуттєвий дух Латинської Америки так само відчувається в оповіданнях Еви. Кожне - завершена картина. Мені дуууже сподобались :)
Летом по дороге на море решили проехать по Трансильвании - замок Дракулы, Трансфогараш, все такое, там мы еще не были, а фотки в интернете прикольные, хотелось увидеть своими глазами. И вау. Это был тот случай, когда увиденное превзошло ожидание. Причем не замок, который вроде как был целью путешествия, а именно Румыния - природа, горы, безумно красивая дорога, сказочные деревушки, города, эти розы повсюду... даже цыгане красивые. Ну и меня поразил город Брашов - городок с картинки у подножья гор. Мы просто проезжали сквозь него, даже не сфотографировали, но он запечалился в памяти. Показался, мне, настолько уютным и своим (может, правда, зов крови...), и не отпускала мысль, как оно, пожить вот в таком крохотном провинциальном, будто акварелью нарисованном, городишке с мощенными улочками, с нереальным пейзажем 360 градусов, вот эти все милые старушки на крылечках с чашечкой кофе, и старички с задумчивыми взглядами...
И тут, спустя какое-то время, попадается мне книжка. Девушка с магнитами. Сначала на обложку обратила внимание - вот же он, мой нарисованный город из летнего воспоминания! Читаю аннотацию: автор из Кишинёва переехала жить в... Брашов!!! (Я же про этот город даже не слышала никогда раньше, а тут только увидела, и сразу книжка про него!) Ну и работает продавцом в сувенирной лавке на центральной туристической улочке. Наблюдает за туристами из разных стран, общается с местными... Интересно. Интересно, как причудливо складывались судьбы людей, так или иначе связанных с этими территориями. Бессарабия, Буковина, Венгрия, Австро-Венгрия, Карпаты, Румыния, Советский союз, войны, департации, репатриации, передачи земель, смена режимов и властей, воссоединения... Смешение национальностей, культур, традиций, языков, религий... За всеми этими событиями - люди, семьи, друзья, истории, жизни...
Книга наполнена любовью к людям. И любовью к жизни. И умение видеть и радоваться мелочам. И да, если человек живёт в гармонии с собой, ему везде будет хорошо.
В общем, проглотила за пару часов. Легко и непринужденно, как с подружкой поболтала
На свята не читають серйозних книжок. Тому легенька жіноча проза Даніели Стіл про заможних та щасливих здалася доречним вибором у олів’єшно-ялинковий період. Звісно, ніяких несподіванок – авторка розповідає про декілька сімейних пар-друзів, які протягом року істотно поміняли свою долю. Відправною точкою змін стала Біла Вечеря – традиційний захід паризького бомонду. Даніелі Стіл явно до вподоби дороге життя, отже всі герої – успішні бізнесмени та бізнесвумени, з власними літаками, постійними мандрівками, відпочинком у Куршавелі та одягом від Діор. Звісно, ці багаті теж плачуть, ну і звісно, після всіх розчарувань та розставань за рік – майже у всіх знаходяться принци на білих конях та найкращі жінки на Землі до пари. Дійсно, щоб продавати мільйонними накладами простенькі книжечки – треба кожному читачеві вкладати в голову – казка існує, до тебе вона теж колись прийде, ось почитай, як це буває у інших.
Я ж, дочитавши першого січня 2018 року цю досить банальну історію, думала про інше. Жоден з нас не знає, не може бути впевнений – де він буде за рік. Що станеться, хто буде поруч, кого вже не буде, кого будеш любити, кого ненавидити. В якій країні будеш жити, будеш здоровим або захворієш, матимеш гроші або не матимеш, будеш вірити друзям чи ні, будеш сміятися або плакати. Ніхто. Не. Знає....
Думала-думала і зрозуміла, чому автор так назвала книгу. Бо як по іншому, як не Чарами назвати зміни в долі кожної людини? Я бажаю, щоб частіше це були добрі Чари, які б змінювали ваше життя тільки в позитивну сторону, як би банально не звучало це в новорічний період. Не переоцінюйте свої сили, не беріть непосильну ношу “все буде так, як я спланую”. Бо може ж бути ще краще, ніж ви можете спланувати, чому б ні?
Наталі Яструбинська