Самотність у мережі. Бікіні. Януш Леон Вишневський. Це дві різні книги. Про два різні світи, про різні часи, про різні проблеми. Переписка у Інтернеті та розбомблений Дрезден. Думки самогубця та випробування ядерної бомби. Але про одне і теж. Про кохання та людяність в тяжких обставинах. Читайте та емоціонуйте, воно того варте.
«Вибір є завжди, питання чи він того вартий».
Історія про те, як легко людина може укладати угоди з власним сумлінням, виправдовуючи свої щоразу зловісніші вчинки та поступаючись принципами. Головний герой однозначно викликає відразу. І при цьому з нетерпінням чекаєш кожного наступного повороту сюжету, сподіваючись, що ось зараз він зупиниться, зараз вчинить правильно, бо десь же має бути та межа. Але ні.
Книга класно написана, персонажі натуральні, діалоги правдиві й невимушені, захоплюючий сюжет, що розгортається за усіма законами жанру. Приємно, що в сучасній українській літературі з’являються такі якісні твори.
Що було б з США, якби не вбили Кенеді? Що було б з героєм роману Джейком Еппінгом та його коханою? Що, якби не… – як часто всі ми задаємо це питання собі. Ніхто не може знати напевно. Але кожен – дуже хотів би знати. Як завжди у Стівена Кінга – ви не знайдете відповіді на запитання – але захоплено будете шукати її всі 700 сторінок роману. До речі, не дивіться серіал, спочатку прочитайте книгу.
Гей, дівчата, а ну кажіть, ви який гріх? Може Ревність чи Лінь? Лють або Жадоба? Насолода або Ненаситність?
Чого це всі зашарілися, чого це не про вас? Рекомендую обирати Хтивість та читати роман ;)
Авторка вважає, що всі гріхі - то гарнюні-дівчата і що Хтивість - найголовніший гріх, бо ж чому б вона призначила цю гріхиню головною героїнею? ;)
Звісно, книга наповнена банальними історіями - як людина грішить і як потім розплачується за свій гріх. Банально - не значить не цікаво, банально - значить, що всі ми є учасниками таких історій. Цікаво ще й тому, що живуть згадані красуні-дівчата-гріхині у квартирі на Саксаганського та спонукають людей грішити у нашому рідному сучасному весняному Києві. І все в них виходить прекрасно - бо люди грішать та бажають грішити далі - але тут Хтивість закохується і починається... Кохання, звісно, перемагає в кінці кінців. Because all you need is love.
Але всю книгу якось іде приспів, що гріхи - то не так вже і погано, і вони - рушійна сила еволюції, і без них ми б так повно не відчували те добре, що маємо. Не згодна з цим, іноді ціна розплати за гріх - ну дуже висока, не вартує він таких жертв. А радіти життю, щастю, своєму коханню можливо і без порівнянь.... І творити - від натхнення, а не заздрості... Можете зі мною не погоджуватись.
Гей, дівчата, а ну кажіть, ви який гріх? Може Ревність чи Лінь? Лють або Жадоба? Насолода або Ненаситність?
Чого це всі зашарілися, чого це не про вас? Рекомендую обирати Хтивість та читати роман ;)
Авторка вважає, що всі гріхі - то гарнюні-дівчата і що Хтивість - найголовніший гріх, бо ж чому б вона призначила цю гріхиню головною героїнею? ;)
Звісно, книга наповнена банальними історіями - як людина грішить і як потім розплачується за свій гріх. Банально - не значить не цікаво, банально - значить, що всі ми є учасниками таких історій. Цікаво ще й тому, що живуть згадані красуні-дівчата-гріхині у квартирі на Саксаганського та спонукають людей грішити у нашому рідному сучасному весняному Києві. І все в них виходить прекрасно - бо люди грішать та бажають грішити далі - але тут Хтивість закохується і починається... Кохання, звісно, перемагає в кінці кінців. Because all you need is love.
Але всю книгу якось іде приспів, що гріхи - то не так вже і погано, і вони - рушійна сила еволюції, і без них ми б так повно не відчували те добре, що маємо. Не згодна з цим, іноді ціна розплати за гріх - ну дуже висока, не вартує він таких жертв. А радіти життю, щастю, своєму коханню можливо і без порівнянь.... І творити - від натхнення, а не заздрості... Можете зі мною не погоджуватись. PS Авторка дуже любить та поважає Київ, правильно оцінює не рідне для неї місто - за що їй окреме дякую. Читайте!
«Вибір є завжди, питання чи він того вартий».
Історія про те, як легко людина може укладати угоди з власним сумлінням, виправдовуючи свої щоразу зловісніші вчинки та поступаючись принципами. Головний герой однозначно викликає відразу. І при цьому з нетерпінням чекаєш кожного наступного повороту сюжету, сподіваючись, що ось зараз він зупиниться, зараз вчинить правильно, бо десь же має бути та межа. Але ні.
Книга класно написана, персонажі натуральні, діалоги правдиві й невимушені, захоплюючий сюжет, що розгортається за усіма законами жанру. Приємно, що в сучасній українській літературі з’являються такі якісні твори.
Отримала величезне задоволення від прочитання. Події відбуваються у студентському містечку у холодному засніженому Вермонті. П'ятеро друзів, студентів-філологів, що вивчають давньогрецьку мову та тримаються осторонь звичайного студентського життя, адже вважають себе інтелектуальною елітою та сповнені відчуттям власної обранності. Вони читають в оригіналі Гомера, цитують Ілліаду, ведуть філософські бесіди й шукають межі людського розуму. І вже на перших сторінках роману вони холоднокровно та сплановано вбивають одного зі своїх товаришів. Весь подальший сюжет - осмислення, через багато років, подій, що призвели до цього жахливого вчинку і того, яким чином цей злочин вплинув на їхнє подальше життя. Блискучий глибокий психологічний роман, який буквально проживаєш разом з героями. І який ще довго потім не йде з голови.
Фрамбуаз, Кассіс, Ренетт. Малина, Смородина, Яблуко. Троє дітей з окупованого французького села у розпал Другої Світової Війни. Живуть на фермі, де багато роботи, хвора матір, нещодавно загинув батько. Підлітки вплутуються в авантюру з німецькими солдатами. Їхня мати не завжди знає, що відбувається з її дітьми, і одного разу трапляється страшне, через що вся сім'я змушена втекти з села. І ось через багато-багато років молодша з дітей вирішує повернутися до рідного дому, але ніхто не повинен знати, що вона саме та сама Фрамбуаз. В неї є сімейна реліквія – книга рецептів її матері. Вона ж – її потаємний щоденник, який проливає світло на таємницю 55 річної давнини.
Ніби простий сюжет сімейної саги. Але це – просто жах та ступор. Так, період війни та життя в окупації – тяжкий для будь-якої людини. Але загалом, майже всі страшні речі робились персонажами не заради виживання, а заради невеликого матеріального або ментального задоволення. Діти здають сусідів за стопку журналів та панчохи. Матір має відносини з окупантами заради сільнодіючих ліків. Дівчинка 9-ти років доводить матір до зриву хвороби заради походу в кіно. Сестра ревнує сестру. Брат збігає. Всі зраджують всіх. І хоч рефреном йде “ми були просто дітьми” та “ми любили один одного” – прийняти такі виправдання для мене дуже важко. Не в контексті відносин між французами та німцями, ні! Зрозуміло, що війна війною, але жити в окупації мирному населенню треба було роками, і люди жили. Вражає гнітюча атмосфера всередині сім’ї. Зрештою, такі суворі відносини між її членами приводять до трагедії, яка зачипає значно більше коло людей. Нелюбов маленька приводить до великого зла.
Я не можу рекомендувати – читати вам чи ні. Із плюсів - в книзі багато французьких рецептів (і я розумію, що хтось береться читати її після “Шоколаду” тієї ж авторки – і отримує шок від тяжкості теми), уроки ресторанного маркетингу (розповідь йде від імені 65-річної вже головної героїні, вона згадує воєнні роки, але й описує свою сучасність). Багато піднятих тем: дорослішання, необхідність вибачення, спокути провини - не додають легкості. Якщо ви готові над цим розмишляти і, головне, ви готові до висновку, що діти бувають геть погані, злі, жорстокі – тоді можете читати. Якщо ж ви – добра душа та оголений нерв – краще не треба. Вам буде тяжко від неможливості вибачити всім. Бо майже всім у книзі – є чого соромитись та за що каятись.
Спішу поділитися враженнями від щойно прочитаної книги. «Моя неймовірна подруга» Елени Ферранте. Це перша з чотирьох книг циклу «Неаполітанські романи». Почнімо з того, що я обожнюю Італію. Навіть ту, що без прикрас. Саме в такому місці, у бідному районі Неаполю 50-х, відбуваються події. Історія двох подруг, що пронесли цю дружбу із дитинства і через все життя. І так, звичайно, суперництво, заздрощі, хлопці, і при цьому відчуття неймовірної духовної близькості і потреба одна в одній. І так, все дуже емоційно, це ж італійці!
Гарна книга, атмосферна, торкає за душу, викликає спогади, якусь, навіть, ностальгію за дитинством. Рекомендую. І з нетерпінням чекаю на продовження.
Гей, дівчата, а ну кажіть, ви який гріх? Може Ревність чи Лінь? Лють або Жадоба? Насолода або Ненаситність?
Чого це всі зашарілися, чого це не про вас? Рекомендую обирати Хтивість та читати роман ;)
Авторка вважає, що всі гріхі - то гарнюні-дівчата і що Хтивість - найголовніший гріх, бо ж чому б вона призначила цю гріхиню головною героїнею? ;)
Звісно, книга наповнена банальними історіями - як людина грішить і як потім розплачується за свій гріх. Банально - не значить не цікаво, банально - значить, що всі ми є учасниками таких історій. Цікаво ще й тому, що живуть згадані красуні-дівчата-гріхині у квартирі на Саксаганського та спонукають людей грішити у нашому рідному сучасному весняному Києві. І все в них виходить прекрасно - бо люди грішать та бажають грішити далі - але тут Хтивість закохується і починається... Кохання, звісно, перемагає в кінці кінців. Because all you need is love.
Але всю книгу якось іде приспів, що гріхи - то не так вже і погано, і вони - рушійна сила еволюції, і без них ми б так повно не відчували те добре, що маємо. Не згодна з цим, іноді ціна розплати за гріх - ну дуже висока, не вартує він таких жертв. А радіти життю, щастю, своєму коханню можливо і без порівнянь.... І творити - від натхнення, а не заздрості... Можете зі мною не погоджуватись.
Гей, дівчата, а ну кажіть, ви який гріх? Може Ревність чи Лінь? Лють або Жадоба? Насолода або Ненаситність?
Чого це всі зашарілися, чого це не про вас? Рекомендую обирати Хтивість та читати роман ;)
Авторка вважає, що всі гріхі - то гарнюні-дівчата і що Хтивість - найголовніший гріх, бо ж чому б вона призначила цю гріхиню головною героїнею? ;)
Звісно, книга наповнена банальними історіями - як людина грішить і як потім розплачується за свій гріх. Банально - не значить не цікаво, банально - значить, що всі ми є учасниками таких історій. Цікаво ще й тому, що живуть згадані красуні-дівчата-гріхині у квартирі на Саксаганського та спонукають людей грішити у нашому рідному сучасному весняному Києві. І все в них виходить прекрасно - бо люди грішать та бажають грішити далі - але тут Хтивість закохується і починається... Кохання, звісно, перемагає в кінці кінців. Because all you need is love.
Але всю книгу якось іде приспів, що гріхи - то не так вже і погано, і вони - рушійна сила еволюції, і без них ми б так повно не відчували те добре, що маємо. Не згодна з цим, іноді ціна розплати за гріх - ну дуже висока, не вартує він таких жертв. А радіти життю, щастю, своєму коханню можливо і без порівнянь.... І творити - від натхнення, а не заздрості... Можете зі мною не погоджуватись. PS Авторка дуже любить та поважає Київ, правильно оцінює не рідне для неї місто - за що їй окреме дякую. Читайте!
Самотність у мережі. Бікіні. Януш Леон Вишневський. Це дві різні книги. Про два різні світи, про різні часи, про різні проблеми. Переписка у Інтернеті та розбомблений Дрезден. Думки самогубця та випробування ядерної бомби. Але про одне і теж. Про кохання та людяність в тяжких обставинах. Читайте та емоціонуйте, воно того варте.
«Вибір є завжди, питання чи він того вартий».
Історія про те, як легко людина може укладати угоди з власним сумлінням, виправдовуючи свої щоразу зловісніші вчинки та поступаючись принципами. Головний герой однозначно викликає відразу. І при цьому з нетерпінням чекаєш кожного наступного повороту сюжету, сподіваючись, що ось зараз він зупиниться, зараз вчинить правильно, бо десь же має бути та межа. Але ні.
Книга класно написана, персонажі натуральні, діалоги правдиві й невимушені, захоплюючий сюжет, що розгортається за усіма законами жанру. Приємно, що в сучасній українській літературі з’являються такі якісні твори.
Це перша з чотирьох книг циклу «Неаполітанські романи». Почнімо з того, що я обожнюю Італію. Навіть ту, що без прикрас. Саме в такому місці, у бідному районі Неаполю 50-х, відбуваються події. Історія двох подруг, що пронесли цю дружбу із дитинства і через все життя. І так, звичайно, суперництво, заздрощі, хлопці, і при цьому відчуття неймовірної духовної близькості і потреба одна в одній. І так, все дуже емоційно, це ж італійці! Гарна книга, атмосферна, торкає за душу, викликає спогади, якусь, навіть, ностальгію за дитинством. Рекомендую.
Спішу поділитися враженнями від щойно прочитаної книги. «Моя неймовірна подруга» Елени Ферранте. Це перша з чотирьох книг циклу «Неаполітанські романи». Почнімо з того, що я обожнюю Італію. Навіть ту, що без прикрас. Саме в такому місці, у бідному районі Неаполю 50-х, відбуваються події. Історія двох подруг, що пронесли цю дружбу із дитинства і через все життя. І так, звичайно, суперництво, заздрощі, хлопці, і при цьому відчуття неймовірної духовної близькості і потреба одна в одній. І так, все дуже емоційно, це ж італійці!
Гарна книга, атмосферна, торкає за душу, викликає спогади, якусь, навіть, ностальгію за дитинством. Рекомендую. І з нетерпінням чекаю на продовження.
Є книжки, які чудово пасують до ранкової кави і залишають по собі настрій на цілий день. Є книжки, які хочеться взяти з собою в дорогу. Є книжки, які читаєш, щоб розслабитися та переключити мозок. А є книги, які живеш. Отак я прожила Щигля, і ця книга тепер частина мене, мого життя. Про речі у житті людей, про мистецтво, про любов, про добро і зло... Роман не дає відповідей на питання про вічні цінності, скоріше породжує їх, наштовхує на роздуми.
Спішу поділитися враженнями від щойно прочитаної книги. «Моя неймовірна подруга» Елени Ферранте. Це перша з чотирьох книг циклу «Неаполітанські романи». Почнімо з того, що я обожнюю Італію. Навіть ту, що без прикрас. Саме в такому місці, у бідному районі Неаполю 50-х, відбуваються події. Історія двох подруг, що пронесли цю дружбу із дитинства і через все життя. І так, звичайно, суперництво, заздрощі, хлопці, і при цьому відчуття неймовірної духовної близькості і потреба одна в одній. І так, все дуже емоційно, це ж італійці!
Гарна книга, атмосферна, торкає за душу, викликає спогади, якусь, навіть, ностальгію за дитинством. Рекомендую. І з нетерпінням чекаю на продовження.
Гей, дівчата, а ну кажіть, ви який гріх? Може Ревність чи Лінь? Лють або Жадоба? Насолода або Ненаситність?
Чого це всі зашарілися, чого це не про вас? Рекомендую обирати Хтивість та читати роман ;)
Авторка вважає, що всі гріхі - то гарнюні-дівчата і що Хтивість - найголовніший гріх, бо ж чому б вона призначила цю гріхиню головною героїнею? ;)
Звісно, книга наповнена банальними історіями - як людина грішить і як потім розплачується за свій гріх. Банально - не значить не цікаво, банально - значить, що всі ми є учасниками таких історій. Цікаво ще й тому, що живуть згадані красуні-дівчата-гріхині у квартирі на Саксаганського та спонукають людей грішити у нашому рідному сучасному весняному Києві. І все в них виходить прекрасно - бо люди грішать та бажають грішити далі - але тут Хтивість закохується і починається... Кохання, звісно, перемагає в кінці кінців. Because all you need is love.
Але всю книгу якось іде приспів, що гріхи - то не так вже і погано, і вони - рушійна сила еволюції, і без них ми б так повно не відчували те добре, що маємо. Не згодна з цим, іноді ціна розплати за гріх - ну дуже висока, не вартує він таких жертв. А радіти життю, щастю, своєму коханню можливо і без порівнянь.... І творити - від натхнення, а не заздрості... Можете зі мною не погоджуватись.
Гей, дівчата, а ну кажіть, ви який гріх? Може Ревність чи Лінь? Лють або Жадоба? Насолода або Ненаситність?
Чого це всі зашарілися, чого це не про вас? Рекомендую обирати Хтивість та читати роман ;)
Авторка вважає, що всі гріхі - то гарнюні-дівчата і що Хтивість - найголовніший гріх, бо ж чому б вона призначила цю гріхиню головною героїнею? ;)
Звісно, книга наповнена банальними історіями - як людина грішить і як потім розплачується за свій гріх. Банально - не значить не цікаво, банально - значить, що всі ми є учасниками таких історій. Цікаво ще й тому, що живуть згадані красуні-дівчата-гріхині у квартирі на Саксаганського та спонукають людей грішити у нашому рідному сучасному весняному Києві. І все в них виходить прекрасно - бо люди грішать та бажають грішити далі - але тут Хтивість закохується і починається... Кохання, звісно, перемагає в кінці кінців. Because all you need is love.
Але всю книгу якось іде приспів, що гріхи - то не так вже і погано, і вони - рушійна сила еволюції, і без них ми б так повно не відчували те добре, що маємо. Не згодна з цим, іноді ціна розплати за гріх - ну дуже висока, не вартує він таких жертв. А радіти життю, щастю, своєму коханню можливо і без порівнянь.... І творити - від натхнення, а не заздрості... Можете зі мною не погоджуватись. PS Авторка дуже любить та поважає Київ, правильно оцінює не рідне для неї місто - за що їй окреме дякую. Читайте!
Це перша з чотирьох книг циклу «Неаполітанські романи». Почнімо з того, що я обожнюю Італію. Навіть ту, що без прикрас. Саме в такому місці, у бідному районі Неаполю 50-х, відбуваються події. Історія двох подруг, що пронесли цю дружбу із дитинства і через все життя. І так, звичайно, суперництво, заздрощі, хлопці, і при цьому відчуття неймовірної духовної близькості і потреба одна в одній. І так, все дуже емоційно, це ж італійці! Гарна книга, атмосферна, торкає за душу, викликає спогади, якусь, навіть, ностальгію за дитинством. Рекомендую.
Спішу поділитися враженнями від щойно прочитаної книги. «Моя неймовірна подруга» Елени Ферранте. Це перша з чотирьох книг циклу «Неаполітанські романи». Почнімо з того, що я обожнюю Італію. Навіть ту, що без прикрас. Саме в такому місці, у бідному районі Неаполю 50-х, відбуваються події. Історія двох подруг, що пронесли цю дружбу із дитинства і через все життя. І так, звичайно, суперництво, заздрощі, хлопці, і при цьому відчуття неймовірної духовної близькості і потреба одна в одній. І так, все дуже емоційно, це ж італійці!
Гарна книга, атмосферна, торкає за душу, викликає спогади, якусь, навіть, ностальгію за дитинством. Рекомендую. І з нетерпінням чекаю на продовження.
Отримала величезне задоволення від прочитання. Події відбуваються у студентському містечку у холодному засніженому Вермонті. П'ятеро друзів, студентів-філологів, що вивчають давньогрецьку мову та тримаються осторонь звичайного студентського життя, адже вважають себе інтелектуальною елітою та сповнені відчуттям власної обранності. Вони читають в оригіналі Гомера, цитують Ілліаду, ведуть філософські бесіди й шукають межі людського розуму. І вже на перших сторінках роману вони холоднокровно та сплановано вбивають одного зі своїх товаришів. Весь подальший сюжет - осмислення, через багато років, подій, що призвели до цього жахливого вчинку і того, яким чином цей злочин вплинув на їхнє подальше життя. Блискучий глибокий психологічний роман, який буквально проживаєш разом з героями. І який ще довго потім не йде з голови.
Фрамбуаз, Кассіс, Ренетт. Малина, Смородина, Яблуко. Троє дітей з окупованого французького села у розпал Другої Світової Війни. Живуть на фермі, де багато роботи, хвора матір, нещодавно загинув батько. Підлітки вплутуються в авантюру з німецькими солдатами. Їхня мати не завжди знає, що відбувається з її дітьми, і одного разу трапляється страшне, через що вся сім'я змушена втекти з села. І ось через багато-багато років молодша з дітей вирішує повернутися до рідного дому, але ніхто не повинен знати, що вона саме та сама Фрамбуаз. В неї є сімейна реліквія – книга рецептів її матері. Вона ж – її потаємний щоденник, який проливає світло на таємницю 55 річної давнини.
Ніби простий сюжет сімейної саги. Але це – просто жах та ступор. Так, період війни та життя в окупації – тяжкий для будь-якої людини. Але загалом, майже всі страшні речі робились персонажами не заради виживання, а заради невеликого матеріального або ментального задоволення. Діти здають сусідів за стопку журналів та панчохи. Матір має відносини з окупантами заради сільнодіючих ліків. Дівчинка 9-ти років доводить матір до зриву хвороби заради походу в кіно. Сестра ревнує сестру. Брат збігає. Всі зраджують всіх. І хоч рефреном йде “ми були просто дітьми” та “ми любили один одного” – прийняти такі виправдання для мене дуже важко. Не в контексті відносин між французами та німцями, ні! Зрозуміло, що війна війною, але жити в окупації мирному населенню треба було роками, і люди жили. Вражає гнітюча атмосфера всередині сім’ї. Зрештою, такі суворі відносини між її членами приводять до трагедії, яка зачипає значно більше коло людей. Нелюбов маленька приводить до великого зла.
Я не можу рекомендувати – читати вам чи ні. Із плюсів - в книзі багато французьких рецептів (і я розумію, що хтось береться читати її після “Шоколаду” тієї ж авторки – і отримує шок від тяжкості теми), уроки ресторанного маркетингу (розповідь йде від імені 65-річної вже головної героїні, вона згадує воєнні роки, але й описує свою сучасність). Багато піднятих тем: дорослішання, необхідність вибачення, спокути провини - не додають легкості. Якщо ви готові над цим розмишляти і, головне, ви готові до висновку, що діти бувають геть погані, злі, жорстокі – тоді можете читати. Якщо ж ви – добра душа та оголений нерв – краще не треба. Вам буде тяжко від неможливості вибачити всім. Бо майже всім у книзі – є чого соромитись та за що каятись.
Надзвичайні емоції від роману.
Читається легко, швидко, невимушено, захоплює увагу, не хочеться відволікатись. Динамічний, яскравий сюжет подарував мені новий досвід емоційного насичення, оскільки зазвичай надаю перевагу історіям з повільним плином розгортання подій (що їх, як правило, невелика кількість). Для мене це був своєрідний емоційний струс, доволі незвичний і приємний.
Розв'язка просто вражаюча і неповторна - твір рекомендую всім заради неї. Такої кінцівки ніде не зустрічала, а ефект несподіванки й захвату неодмінно посилює псевдонім авторки. Після прочитання було трохи складно зібрати думки до купи і збагнути, що сталося) Загалом залишилося враження, ніби після соковитого і драйвового концерту чи заходу, й водночас рідкісного, виняткового.
До речі, по завершенню книга залишає за собою досить важливі, глибокі та цікаві питання, як-от місце Диявола в нашому житті, яке відношення Демон має до Бога, чи несе Сатана певну святість і благо, чи зумовлена й незмінна, фатальна наша доля й подібні. Тобто "Гра з вогнем" - це не тільки враження, але й спонукання до міркувань про світоустрій. Це справді непересічний твір і екстраординарний та вдалий задум.
Незважаючи на те, що я не полюбляю містику в художніх творах і найчастіше обираю неспішні сюжети, "Гра з вогнем", яка схожа на пригодницький детектив, мене підкорила. З упевненістю раджу її кожному, хто жадає свіжих емоцій, нових світоглядних відкриттів, а також тим, хто шукає новий талант серед українських письменників.
Летом по дороге на море решили проехать по Трансильвании - замок Дракулы, Трансфогараш, все такое, там мы еще не были, а фотки в интернете прикольные, хотелось увидеть своими глазами. И вау. Это был тот случай, когда увиденное превзошло ожидание. Причем не замок, который вроде как был целью путешествия, а именно Румыния - природа, горы, безумно красивая дорога, сказочные деревушки, города, эти розы повсюду... даже цыгане красивые. Ну и меня поразил город Брашов - городок с картинки у подножья гор. Мы просто проезжали сквозь него, даже не сфотографировали, но он запечалился в памяти. Показался, мне, настолько уютным и своим (может, правда, зов крови...), и не отпускала мысль, как оно, пожить вот в таком крохотном провинциальном, будто акварелью нарисованном, городишке с мощенными улочками, с нереальным пейзажем 360 градусов, вот эти все милые старушки на крылечках с чашечкой кофе, и старички с задумчивыми взглядами...
И тут, спустя какое-то время, попадается мне книжка. Девушка с магнитами. Сначала на обложку обратила внимание - вот же он, мой нарисованный город из летнего воспоминания! Читаю аннотацию: автор из Кишинёва переехала жить в... Брашов!!! (Я же про этот город даже не слышала никогда раньше, а тут только увидела, и сразу книжка про него!) Ну и работает продавцом в сувенирной лавке на центральной туристической улочке. Наблюдает за туристами из разных стран, общается с местными... Интересно. Интересно, как причудливо складывались судьбы людей, так или иначе связанных с этими территориями. Бессарабия, Буковина, Венгрия, Австро-Венгрия, Карпаты, Румыния, Советский союз, войны, департации, репатриации, передачи земель, смена режимов и властей, воссоединения... Смешение национальностей, культур, традиций, языков, религий... За всеми этими событиями - люди, семьи, друзья, истории, жизни...
Книга наполнена любовью к людям. И любовью к жизни. И умение видеть и радоваться мелочам. И да, если человек живёт в гармонии с собой, ему везде будет хорошо.
В общем, проглотила за пару часов. Легко и непринужденно, как с подружкой поболтала
Складний шлях до письменницької слави неотесаного парубка з робітничої родини. Історія світлої душі, яку пропустили через м'ясорубку світського товариства. Мій тато говорить: інтелігентна людина – це та, у якої болить душа. У Мартіна Ідена болить і у вас почне.
Читати для того, щоб зрозуміти, що може утнути мозок: документальний роман про чоловіка з діагнозом «множинна особистість», у якому жили двадцять чотири особистості різних статі, віку, походження, рівня розумового розвитку. І Біллі з ними впорався. Особливо рекомендую тим, хто керує творчими людьми.
Читати для того, щоб зрозуміти, що може утнути мозок: документальний роман про чоловіка з діагнозом «множинна особистість», у якому жили двадцять чотири особистості різних статі, віку, походження, рівня розумового розвитку. І Біллі з ними впорався. Особливо рекомендую тим, хто керує творчими людьми.
Є книжки, які чудово пасують до ранкової кави і залишають по собі настрій на цілий день. Є книжки, які хочеться взяти з собою в дорогу. Є книжки, які читаєш, щоб розслабитися та переключити мозок. А є книги, які живеш. Отак я прожила Щигля, і ця книга тепер частина мене, мого життя. Про речі у житті людей, про мистецтво, про любов, про добро і зло... Роман не дає відповідей на питання про вічні цінності, скоріше породжує їх, наштовхує на роздуми.
Є книжки, які чудово пасують до ранкової кави і залишають по собі настрій на цілий день. Є книжки, які хочеться взяти з собою в дорогу. Є книжки, які читаєш, щоб розслабитися та переключити мозок. А є книги, які живеш. Отак я прожила Щигля, і ця книга тепер частина мене, мого життя. Про речі у житті людей, про мистецтво, про любов, про добро і зло... Роман не дає відповідей на питання про вічні цінності, скоріше породжує їх, наштовхує на роздуми.
"Скарлетт - це не про мене. Чи про мене?.. … Подумаю про це завтра ;)
Мій улюблений роман про справжню жінку, справжнього чоловіка, справжнє кохання. Скільки разів читала, стільки й ридала ))"
Роман, который следует перечитывать раз в 10 лет. Уверен, вы будете одинаково наслаждаться им, но эмоции после прочтения каждый раз будут абсолютно разными. Великолепная аллегория мира, семьи и самой жизни.
Наталі Яструбинська