Автор полагает, что все самые знаковые события, происходящие в мире, - войны, научные открытия, катастрофы, то есть события непредсказуемые и влекущие за собой определенные последствия – это Черные Лебеди. Книга, на первый взгляд, перегруженная и сложная для восприятия, благодаря нескольким аспектам вполне может стать настольной. Вы, при желании проработать прочитанное более глубоко, можете научиться отличать некоторое эмоциональное от реального, применять теории Талеба в реальной жизни, анализировать будущее ровно в той степени, как и осознавать его непредсказуемость.
Гей, дівчата, а ну кажіть, ви який гріх? Може Ревність чи Лінь? Лють або Жадоба? Насолода або Ненаситність?
Чого це всі зашарілися, чого це не про вас? Рекомендую обирати Хтивість та читати роман ;)
Авторка вважає, що всі гріхі - то гарнюні-дівчата і що Хтивість - найголовніший гріх, бо ж чому б вона призначила цю гріхиню головною героїнею? ;)
Звісно, книга наповнена банальними історіями - як людина грішить і як потім розплачується за свій гріх. Банально - не значить не цікаво, банально - значить, що всі ми є учасниками таких історій. Цікаво ще й тому, що живуть згадані красуні-дівчата-гріхині у квартирі на Саксаганського та спонукають людей грішити у нашому рідному сучасному весняному Києві. І все в них виходить прекрасно - бо люди грішать та бажають грішити далі - але тут Хтивість закохується і починається... Кохання, звісно, перемагає в кінці кінців. Because all you need is love.
Але всю книгу якось іде приспів, що гріхи - то не так вже і погано, і вони - рушійна сила еволюції, і без них ми б так повно не відчували те добре, що маємо. Не згодна з цим, іноді ціна розплати за гріх - ну дуже висока, не вартує він таких жертв. А радіти життю, щастю, своєму коханню можливо і без порівнянь.... І творити - від натхнення, а не заздрості... Можете зі мною не погоджуватись.
Гей, дівчата, а ну кажіть, ви який гріх? Може Ревність чи Лінь? Лють або Жадоба? Насолода або Ненаситність?
Чого це всі зашарілися, чого це не про вас? Рекомендую обирати Хтивість та читати роман ;)
Авторка вважає, що всі гріхі - то гарнюні-дівчата і що Хтивість - найголовніший гріх, бо ж чому б вона призначила цю гріхиню головною героїнею? ;)
Звісно, книга наповнена банальними історіями - як людина грішить і як потім розплачується за свій гріх. Банально - не значить не цікаво, банально - значить, що всі ми є учасниками таких історій. Цікаво ще й тому, що живуть згадані красуні-дівчата-гріхині у квартирі на Саксаганського та спонукають людей грішити у нашому рідному сучасному весняному Києві. І все в них виходить прекрасно - бо люди грішать та бажають грішити далі - але тут Хтивість закохується і починається... Кохання, звісно, перемагає в кінці кінців. Because all you need is love.
Але всю книгу якось іде приспів, що гріхи - то не так вже і погано, і вони - рушійна сила еволюції, і без них ми б так повно не відчували те добре, що маємо. Не згодна з цим, іноді ціна розплати за гріх - ну дуже висока, не вартує він таких жертв. А радіти життю, щастю, своєму коханню можливо і без порівнянь.... І творити - від натхнення, а не заздрості... Можете зі мною не погоджуватись. PS Авторка дуже любить та поважає Київ, правильно оцінює не рідне для неї місто - за що їй окреме дякую. Читайте!
Фрамбуаз, Кассіс, Ренетт. Малина, Смородина, Яблуко. Троє дітей з окупованого французького села у розпал Другої Світової Війни. Живуть на фермі, де багато роботи, хвора матір, нещодавно загинув батько. Підлітки вплутуються в авантюру з німецькими солдатами. Їхня мати не завжди знає, що відбувається з її дітьми, і одного разу трапляється страшне, через що вся сім'я змушена втекти з села. І ось через багато-багато років молодша з дітей вирішує повернутися до рідного дому, але ніхто не повинен знати, що вона саме та сама Фрамбуаз. В неї є сімейна реліквія – книга рецептів її матері. Вона ж – її потаємний щоденник, який проливає світло на таємницю 55 річної давнини.
Ніби простий сюжет сімейної саги. Але це – просто жах та ступор. Так, період війни та життя в окупації – тяжкий для будь-якої людини. Але загалом, майже всі страшні речі робились персонажами не заради виживання, а заради невеликого матеріального або ментального задоволення. Діти здають сусідів за стопку журналів та панчохи. Матір має відносини з окупантами заради сільнодіючих ліків. Дівчинка 9-ти років доводить матір до зриву хвороби заради походу в кіно. Сестра ревнує сестру. Брат збігає. Всі зраджують всіх. І хоч рефреном йде “ми були просто дітьми” та “ми любили один одного” – прийняти такі виправдання для мене дуже важко. Не в контексті відносин між французами та німцями, ні! Зрозуміло, що війна війною, але жити в окупації мирному населенню треба було роками, і люди жили. Вражає гнітюча атмосфера всередині сім’ї. Зрештою, такі суворі відносини між її членами приводять до трагедії, яка зачипає значно більше коло людей. Нелюбов маленька приводить до великого зла.
Я не можу рекомендувати – читати вам чи ні. Із плюсів - в книзі багато французьких рецептів (і я розумію, що хтось береться читати її після “Шоколаду” тієї ж авторки – і отримує шок від тяжкості теми), уроки ресторанного маркетингу (розповідь йде від імені 65-річної вже головної героїні, вона згадує воєнні роки, але й описує свою сучасність). Багато піднятих тем: дорослішання, необхідність вибачення, спокути провини - не додають легкості. Якщо ви готові над цим розмишляти і, головне, ви готові до висновку, що діти бувають геть погані, злі, жорстокі – тоді можете читати. Якщо ж ви – добра душа та оголений нерв – краще не треба. Вам буде тяжко від неможливості вибачити всім. Бо майже всім у книзі – є чого соромитись та за що каятись.
Гей, дівчата, а ну кажіть, ви який гріх? Може Ревність чи Лінь? Лють або Жадоба? Насолода або Ненаситність?
Чого це всі зашарілися, чого це не про вас? Рекомендую обирати Хтивість та читати роман ;)
Авторка вважає, що всі гріхі - то гарнюні-дівчата і що Хтивість - найголовніший гріх, бо ж чому б вона призначила цю гріхиню головною героїнею? ;)
Звісно, книга наповнена банальними історіями - як людина грішить і як потім розплачується за свій гріх. Банально - не значить не цікаво, банально - значить, що всі ми є учасниками таких історій. Цікаво ще й тому, що живуть згадані красуні-дівчата-гріхині у квартирі на Саксаганського та спонукають людей грішити у нашому рідному сучасному весняному Києві. І все в них виходить прекрасно - бо люди грішать та бажають грішити далі - але тут Хтивість закохується і починається... Кохання, звісно, перемагає в кінці кінців. Because all you need is love.
Але всю книгу якось іде приспів, що гріхи - то не так вже і погано, і вони - рушійна сила еволюції, і без них ми б так повно не відчували те добре, що маємо. Не згодна з цим, іноді ціна розплати за гріх - ну дуже висока, не вартує він таких жертв. А радіти життю, щастю, своєму коханню можливо і без порівнянь.... І творити - від натхнення, а не заздрості... Можете зі мною не погоджуватись.
Гей, дівчата, а ну кажіть, ви який гріх? Може Ревність чи Лінь? Лють або Жадоба? Насолода або Ненаситність?
Чого це всі зашарілися, чого це не про вас? Рекомендую обирати Хтивість та читати роман ;)
Авторка вважає, що всі гріхі - то гарнюні-дівчата і що Хтивість - найголовніший гріх, бо ж чому б вона призначила цю гріхиню головною героїнею? ;)
Звісно, книга наповнена банальними історіями - як людина грішить і як потім розплачується за свій гріх. Банально - не значить не цікаво, банально - значить, що всі ми є учасниками таких історій. Цікаво ще й тому, що живуть згадані красуні-дівчата-гріхині у квартирі на Саксаганського та спонукають людей грішити у нашому рідному сучасному весняному Києві. І все в них виходить прекрасно - бо люди грішать та бажають грішити далі - але тут Хтивість закохується і починається... Кохання, звісно, перемагає в кінці кінців. Because all you need is love.
Але всю книгу якось іде приспів, що гріхи - то не так вже і погано, і вони - рушійна сила еволюції, і без них ми б так повно не відчували те добре, що маємо. Не згодна з цим, іноді ціна розплати за гріх - ну дуже висока, не вартує він таких жертв. А радіти життю, щастю, своєму коханню можливо і без порівнянь.... І творити - від натхнення, а не заздрості... Можете зі мною не погоджуватись. PS Авторка дуже любить та поважає Київ, правильно оцінює не рідне для неї місто - за що їй окреме дякую. Читайте!
Автор полагает, что все самые знаковые события, происходящие в мире, - войны, научные открытия, катастрофы, то есть события непредсказуемые и влекущие за собой определенные последствия – это Черные Лебеди. Книга, на первый взгляд, перегруженная и сложная для восприятия, благодаря нескольким аспектам вполне может стать настольной. Вы, при желании проработать прочитанное более глубоко, можете научиться отличать некоторое эмоциональное от реального, применять теории Талеба в реальной жизни, анализировать будущее ровно в той степени, как и осознавать его непредсказуемость.
Гей, дівчата, а ну кажіть, ви який гріх? Може Ревність чи Лінь? Лють або Жадоба? Насолода або Ненаситність?
Чого це всі зашарілися, чого це не про вас? Рекомендую обирати Хтивість та читати роман ;)
Авторка вважає, що всі гріхі - то гарнюні-дівчата і що Хтивість - найголовніший гріх, бо ж чому б вона призначила цю гріхиню головною героїнею? ;)
Звісно, книга наповнена банальними історіями - як людина грішить і як потім розплачується за свій гріх. Банально - не значить не цікаво, банально - значить, що всі ми є учасниками таких історій. Цікаво ще й тому, що живуть згадані красуні-дівчата-гріхині у квартирі на Саксаганського та спонукають людей грішити у нашому рідному сучасному весняному Києві. І все в них виходить прекрасно - бо люди грішать та бажають грішити далі - але тут Хтивість закохується і починається... Кохання, звісно, перемагає в кінці кінців. Because all you need is love.
Але всю книгу якось іде приспів, що гріхи - то не так вже і погано, і вони - рушійна сила еволюції, і без них ми б так повно не відчували те добре, що маємо. Не згодна з цим, іноді ціна розплати за гріх - ну дуже висока, не вартує він таких жертв. А радіти життю, щастю, своєму коханню можливо і без порівнянь.... І творити - від натхнення, а не заздрості... Можете зі мною не погоджуватись.
Гей, дівчата, а ну кажіть, ви який гріх? Може Ревність чи Лінь? Лють або Жадоба? Насолода або Ненаситність?
Чого це всі зашарілися, чого це не про вас? Рекомендую обирати Хтивість та читати роман ;)
Авторка вважає, що всі гріхі - то гарнюні-дівчата і що Хтивість - найголовніший гріх, бо ж чому б вона призначила цю гріхиню головною героїнею? ;)
Звісно, книга наповнена банальними історіями - як людина грішить і як потім розплачується за свій гріх. Банально - не значить не цікаво, банально - значить, що всі ми є учасниками таких історій. Цікаво ще й тому, що живуть згадані красуні-дівчата-гріхині у квартирі на Саксаганського та спонукають людей грішити у нашому рідному сучасному весняному Києві. І все в них виходить прекрасно - бо люди грішать та бажають грішити далі - але тут Хтивість закохується і починається... Кохання, звісно, перемагає в кінці кінців. Because all you need is love.
Але всю книгу якось іде приспів, що гріхи - то не так вже і погано, і вони - рушійна сила еволюції, і без них ми б так повно не відчували те добре, що маємо. Не згодна з цим, іноді ціна розплати за гріх - ну дуже висока, не вартує він таких жертв. А радіти життю, щастю, своєму коханню можливо і без порівнянь.... І творити - від натхнення, а не заздрості... Можете зі мною не погоджуватись. PS Авторка дуже любить та поважає Київ, правильно оцінює не рідне для неї місто - за що їй окреме дякую. Читайте!
Самотність у мережі. Бікіні. Януш Леон Вишневський. Це дві різні книги. Про два різні світи, про різні часи, про різні проблеми. Переписка у Інтернеті та розбомблений Дрезден. Думки самогубця та випробування ядерної бомби. Але про одне і теж. Про кохання та людяність в тяжких обставинах. Читайте та емоціонуйте, воно того варте.
По-перше, можемо бути спокійні, нашу золоту авторку явно не заберуть в Голівуд писати сценарії до фільмів, адже з хеппі-ендами у неї завжди все погано. Їх просто не буває в книжках Дашвар.
По-друге, ну це ж добре, коли герої живуть на Хоревій або на Ентузіастів у Києві, приймають участь у подіях сучасності, вам легко зрозуміти їх реакції на ті чи інші обставини.
Книга має багато персонажів з переплетеними сюжетами, але я навіть не можу вам назвати ім’я головної героїні, бо дізнаєтесь ви його, справжнє, далеко від початку роману. Вона живе, вона кохає, її зраджують, вона зраджує іншим та собі, шукає виходи, ображає тих, кого не повинна, дарує себе недостойним, виправляється, знову помиляється. Мені подобається, як вона описує свої відносини з навколишнім світом. Вона дізналась про велику несправедливість близької людини - і не розізлилась, не образилась, не помстилась - а просто “… поховала людей, закидала землею і квітами, наказала занімити навіки”. Всіх людей - рідних, друзів, колег та випадкових зустрічних. Себе теж. Була безкомпромісною в цьому, відстороненою, іноді безжальною в своїй чесності. Бо “після того, як ти вбиваєш в собі людину, ти вб’єш іще багато людей”. Це була її відповідь на виклики життя. І воскресила тих людей вона тільки після… Читайте самі ;)
Просте описання простого пересічного життя простих людей - ось про що книга. … Але ж як віртуозно Люко Дашвар припечатує фразами типу “Я обіцяв тобі, жінко, що будемо з тобою жити по-людські. Але ж зрозумій, по-людські, це не значить по-чесному, це значить - як всі інші”. Або “‘тато, коли депресує, каже, що останнього героя можна знайти завжди, а останнього покидька - ніколи, бо покидьків - незліченно, кінця-краю їм нема!”
Ось такий – простий роман з дуже непростими думками. Будете читати?
Гей, дівчата, а ну кажіть, ви який гріх? Може Ревність чи Лінь? Лють або Жадоба? Насолода або Ненаситність?
Чого це всі зашарілися, чого це не про вас? Рекомендую обирати Хтивість та читати роман ;)
Авторка вважає, що всі гріхі - то гарнюні-дівчата і що Хтивість - найголовніший гріх, бо ж чому б вона призначила цю гріхиню головною героїнею? ;)
Звісно, книга наповнена банальними історіями - як людина грішить і як потім розплачується за свій гріх. Банально - не значить не цікаво, банально - значить, що всі ми є учасниками таких історій. Цікаво ще й тому, що живуть згадані красуні-дівчата-гріхині у квартирі на Саксаганського та спонукають людей грішити у нашому рідному сучасному весняному Києві. І все в них виходить прекрасно - бо люди грішать та бажають грішити далі - але тут Хтивість закохується і починається... Кохання, звісно, перемагає в кінці кінців. Because all you need is love.
Але всю книгу якось іде приспів, що гріхи - то не так вже і погано, і вони - рушійна сила еволюції, і без них ми б так повно не відчували те добре, що маємо. Не згодна з цим, іноді ціна розплати за гріх - ну дуже висока, не вартує він таких жертв. А радіти життю, щастю, своєму коханню можливо і без порівнянь.... І творити - від натхнення, а не заздрості... Можете зі мною не погоджуватись.
Гей, дівчата, а ну кажіть, ви який гріх? Може Ревність чи Лінь? Лють або Жадоба? Насолода або Ненаситність?
Чого це всі зашарілися, чого це не про вас? Рекомендую обирати Хтивість та читати роман ;)
Авторка вважає, що всі гріхі - то гарнюні-дівчата і що Хтивість - найголовніший гріх, бо ж чому б вона призначила цю гріхиню головною героїнею? ;)
Звісно, книга наповнена банальними історіями - як людина грішить і як потім розплачується за свій гріх. Банально - не значить не цікаво, банально - значить, що всі ми є учасниками таких історій. Цікаво ще й тому, що живуть згадані красуні-дівчата-гріхині у квартирі на Саксаганського та спонукають людей грішити у нашому рідному сучасному весняному Києві. І все в них виходить прекрасно - бо люди грішать та бажають грішити далі - але тут Хтивість закохується і починається... Кохання, звісно, перемагає в кінці кінців. Because all you need is love.
Але всю книгу якось іде приспів, що гріхи - то не так вже і погано, і вони - рушійна сила еволюції, і без них ми б так повно не відчували те добре, що маємо. Не згодна з цим, іноді ціна розплати за гріх - ну дуже висока, не вартує він таких жертв. А радіти життю, щастю, своєму коханню можливо і без порівнянь.... І творити - від натхнення, а не заздрості... Можете зі мною не погоджуватись. PS Авторка дуже любить та поважає Київ, правильно оцінює не рідне для неї місто - за що їй окреме дякую. Читайте!
Ще одна сага (до речі, дуже люблю цей жанр) – але вже в нашому, українському світі. Старий Яків бачив на своєму віку все – революції, війни, репресії, зміни влади. Але не це головне. В нього – свій світогляд, простий та геніальний у своїй простоті. Він завжди чекає на весну. Навіть не так – він завжди знає, що буде весна. Така мудрість столітньої людини.
Так, так, це вже така собі класика жанру. Але на питання – що таке бестселер – безпомилково відповідь одна. Роман, захоплюючий настільки, що прочитаний був за добу, без перерви на сон. З гострим розчаруванням вранці, бо “як, вже кінець, хочу ще!”. Історія, розслідування, детектив, манера викладання автора, місце подій, герої – все перфектне! Хотіла б все забути – щоб прочитати знову в перший раз!
Так, так, це вже така собі класика жанру. Але на питання – що таке бестселер – безпомилково відповідь одна. Роман, захоплюючий настільки, що прочитаний був за добу, без перерви на сон. З гострим розчаруванням вранці, бо “як, вже кінець, хочу ще!”. Історія, розслідування, детектив, манера викладання автора, місце подій, герої – все перфектне! Хотіла б все забути – щоб прочитати знову в перший раз!
Складний шлях до письменницької слави неотесаного парубка з робітничої родини. Історія світлої душі, яку пропустили через м'ясорубку світського товариства. Мій тато говорить: інтелігентна людина – це та, у якої болить душа. У Мартіна Ідена болить і у вас почне.
Фрамбуаз, Кассіс, Ренетт. Малина, Смородина, Яблуко. Троє дітей з окупованого французького села у розпал Другої Світової Війни. Живуть на фермі, де багато роботи, хвора матір, нещодавно загинув батько. Підлітки вплутуються в авантюру з німецькими солдатами. Їхня мати не завжди знає, що відбувається з її дітьми, і одного разу трапляється страшне, через що вся сім'я змушена втекти з села. І ось через багато-багато років молодша з дітей вирішує повернутися до рідного дому, але ніхто не повинен знати, що вона саме та сама Фрамбуаз. В неї є сімейна реліквія – книга рецептів її матері. Вона ж – її потаємний щоденник, який проливає світло на таємницю 55 річної давнини.
Ніби простий сюжет сімейної саги. Але це – просто жах та ступор. Так, період війни та життя в окупації – тяжкий для будь-якої людини. Але загалом, майже всі страшні речі робились персонажами не заради виживання, а заради невеликого матеріального або ментального задоволення. Діти здають сусідів за стопку журналів та панчохи. Матір має відносини з окупантами заради сільнодіючих ліків. Дівчинка 9-ти років доводить матір до зриву хвороби заради походу в кіно. Сестра ревнує сестру. Брат збігає. Всі зраджують всіх. І хоч рефреном йде “ми були просто дітьми” та “ми любили один одного” – прийняти такі виправдання для мене дуже важко. Не в контексті відносин між французами та німцями, ні! Зрозуміло, що війна війною, але жити в окупації мирному населенню треба було роками, і люди жили. Вражає гнітюча атмосфера всередині сім’ї. Зрештою, такі суворі відносини між її членами приводять до трагедії, яка зачипає значно більше коло людей. Нелюбов маленька приводить до великого зла.
Я не можу рекомендувати – читати вам чи ні. Із плюсів - в книзі багато французьких рецептів (і я розумію, що хтось береться читати її після “Шоколаду” тієї ж авторки – і отримує шок від тяжкості теми), уроки ресторанного маркетингу (розповідь йде від імені 65-річної вже головної героїні, вона згадує воєнні роки, але й описує свою сучасність). Багато піднятих тем: дорослішання, необхідність вибачення, спокути провини - не додають легкості. Якщо ви готові над цим розмишляти і, головне, ви готові до висновку, що діти бувають геть погані, злі, жорстокі – тоді можете читати. Якщо ж ви – добра душа та оголений нерв – краще не треба. Вам буде тяжко від неможливості вибачити всім. Бо майже всім у книзі – є чого соромитись та за що каятись.
Ще одна сага (до речі, дуже люблю цей жанр) – але вже в нашому, українському світі. Старий Яків бачив на своєму віку все – революції, війни, репресії, зміни влади. Але не це головне. В нього – свій світогляд, простий та геніальний у своїй простоті. Він завжди чекає на весну. Навіть не так – він завжди знає, що буде весна. Така мудрість столітньої людини.
Летом по дороге на море решили проехать по Трансильвании - замок Дракулы, Трансфогараш, все такое, там мы еще не были, а фотки в интернете прикольные, хотелось увидеть своими глазами. И вау. Это был тот случай, когда увиденное превзошло ожидание. Причем не замок, который вроде как был целью путешествия, а именно Румыния - природа, горы, безумно красивая дорога, сказочные деревушки, города, эти розы повсюду... даже цыгане красивые. Ну и меня поразил город Брашов - городок с картинки у подножья гор. Мы просто проезжали сквозь него, даже не сфотографировали, но он запечалился в памяти. Показался, мне, настолько уютным и своим (может, правда, зов крови...), и не отпускала мысль, как оно, пожить вот в таком крохотном провинциальном, будто акварелью нарисованном, городишке с мощенными улочками, с нереальным пейзажем 360 градусов, вот эти все милые старушки на крылечках с чашечкой кофе, и старички с задумчивыми взглядами...
И тут, спустя какое-то время, попадается мне книжка. Девушка с магнитами. Сначала на обложку обратила внимание - вот же он, мой нарисованный город из летнего воспоминания! Читаю аннотацию: автор из Кишинёва переехала жить в... Брашов!!! (Я же про этот город даже не слышала никогда раньше, а тут только увидела, и сразу книжка про него!) Ну и работает продавцом в сувенирной лавке на центральной туристической улочке. Наблюдает за туристами из разных стран, общается с местными... Интересно. Интересно, как причудливо складывались судьбы людей, так или иначе связанных с этими территориями. Бессарабия, Буковина, Венгрия, Австро-Венгрия, Карпаты, Румыния, Советский союз, войны, департации, репатриации, передачи земель, смена режимов и властей, воссоединения... Смешение национальностей, культур, традиций, языков, религий... За всеми этими событиями - люди, семьи, друзья, истории, жизни...
Книга наполнена любовью к людям. И любовью к жизни. И умение видеть и радоваться мелочам. И да, если человек живёт в гармонии с собой, ему везде будет хорошо.
В общем, проглотила за пару часов. Легко и непринужденно, как с подружкой поболтала
Автор полагает, что все самые знаковые события, происходящие в мире, - войны, научные открытия, катастрофы, то есть события непредсказуемые и влекущие за собой определенные последствия – это Черные Лебеди. Книга, на первый взгляд, перегруженная и сложная для восприятия, благодаря нескольким аспектам вполне может стать настольной. Вы, при желании проработать прочитанное более глубоко, можете научиться отличать некоторое эмоциональное от реального, применять теории Талеба в реальной жизни, анализировать будущее ровно в той степени, как и осознавать его непредсказуемость.
Ще одна сага (до речі, дуже люблю цей жанр) – але вже в нашому, українському світі. Старий Яків бачив на своєму віку все – революції, війни, репресії, зміни влади. Але не це головне. В нього – свій світогляд, простий та геніальний у своїй простоті. Він завжди чекає на весну. Навіть не так – він завжди знає, що буде весна. Така мудрість столітньої людини.
Складний шлях до письменницької слави неотесаного парубка з робітничої родини. Історія світлої душі, яку пропустили через м'ясорубку світського товариства. Мій тато говорить: інтелігентна людина – це та, у якої болить душа. У Мартіна Ідена болить і у вас почне.
Ще одна сага (до речі, дуже люблю цей жанр) – але вже в нашому, українському світі. Старий Яків бачив на своєму віку все – революції, війни, репресії, зміни влади. Але не це головне. В нього – свій світогляд, простий та геніальний у своїй простоті. Він завжди чекає на весну. Навіть не так – він завжди знає, що буде весна. Така мудрість столітньої людини.
Марта Зіміна