Ти заходиш до розкішної мюнхенської кав’ярні, сідаєш за столик до знайомої компанії. Тобі тут раді, кажуть компліменти, рекомендують тістечка. Ти посміхаєшся, робиш ковток гарячого шоколаду, дістаєш із сумочки пістолет та стріляєш у чоловіка навпроти. Після цього у тебе залишається 10 секунд життя.
Ти – англійка Урсула, тільки що ти вбила Гітлера і звільнила Світ від майбутньої війни. Ти йшла до цього декілька десятиліть теперішнього життя, та ще багато-багато попередніх життів. І будеш робити це знову та знову – у наступних.
Ні, це не книга про загробне життя або фантастику. Авторка надає своїй героїні ту можливість, над якою ми, зазвичай, мріємо по 100 разів на день та безсонними ночами, намагаючись заснути. «Я б зробила це інакше». Не пішла туди або сюди, дала б іншу відповідь, обрала б іншу професію, освіту, чоловіка, друзів, країну життя. Всі ці інші варіанти б приводили до інших – кращих або гірших результатів, але ми цього не знаємо і знати не можемо, тому тільки переживаємо про це.
А Урсула – може. Вона народжується безліч разів. Помирає при родах, або від хвороби у дитинстві, від тифу, від бомби, від алкоголізму, від холоду, від пострілу, від старості. Але знову і знову народжується 11 лютого 1910 року. Вона не знає про свою незвичайність. Вона тільки здогадується, вона щось таке пам’ятає, відчуває. Вона проживає різні життя, з різними людьми, у різних країнах, з різними рівнями щастя, достатку та здоров’я. Незмінними є тільки її родина – батьки, сестри та брати.
І кожного разу – вона йде до мети. Врятувати Світ та рідних.
Читаю прекрасну книгу (Аткінсон дійсно майстер) – і думаю: а ще це про помсту. І про чесність. Кажуть, що мстити погано, ображатися не можна, вибачати потрібно і таке інше. Завжди радять – відпускати, пробачати, дивитись під іншим кутом, підставляти другу щоку тощо. А Урсула – не підкорюється, вона поклала свої сотні життів на те, щоб все ж таки попасти в те кафе, де можна помститися за смерті своїх рідних та близьких, за образи мільйонів. Вона не пробачає зла. Вона – чесно виправляє те, що вважає неправильним. Йде до кінця, без компромісів.
Книга глибока, чудова, непроста і захоплююча одночасно. Почитайте і помрійте – яку б ідею мали ви, якщо б мали сотні життів та варіантів. Кого б вбили або не вбили, де б жили, щоб робили. А потім згадайте те почуття «дежавю», яке іноді ми всі маємо, і подумайте, що це насправді? Чи не те саме, що відчувала Урсула?
Фрамбуаз, Кассіс, Ренетт. Малина, Смородина, Яблуко. Троє дітей з окупованого французького села у розпал Другої Світової Війни. Живуть на фермі, де багато роботи, хвора матір, нещодавно загинув батько. Підлітки вплутуються в авантюру з німецькими солдатами. Їхня мати не завжди знає, що відбувається з її дітьми, і одного разу трапляється страшне, через що вся сім'я змушена втекти з села. І ось через багато-багато років молодша з дітей вирішує повернутися до рідного дому, але ніхто не повинен знати, що вона саме та сама Фрамбуаз. В неї є сімейна реліквія – книга рецептів її матері. Вона ж – її потаємний щоденник, який проливає світло на таємницю 55 річної давнини.
Ніби простий сюжет сімейної саги. Але це – просто жах та ступор. Так, період війни та життя в окупації – тяжкий для будь-якої людини. Але загалом, майже всі страшні речі робились персонажами не заради виживання, а заради невеликого матеріального або ментального задоволення. Діти здають сусідів за стопку журналів та панчохи. Матір має відносини з окупантами заради сільнодіючих ліків. Дівчинка 9-ти років доводить матір до зриву хвороби заради походу в кіно. Сестра ревнує сестру. Брат збігає. Всі зраджують всіх. І хоч рефреном йде “ми були просто дітьми” та “ми любили один одного” – прийняти такі виправдання для мене дуже важко. Не в контексті відносин між французами та німцями, ні! Зрозуміло, що війна війною, але жити в окупації мирному населенню треба було роками, і люди жили. Вражає гнітюча атмосфера всередині сім’ї. Зрештою, такі суворі відносини між її членами приводять до трагедії, яка зачипає значно більше коло людей. Нелюбов маленька приводить до великого зла.
Я не можу рекомендувати – читати вам чи ні. Із плюсів - в книзі багато французьких рецептів (і я розумію, що хтось береться читати її після “Шоколаду” тієї ж авторки – і отримує шок від тяжкості теми), уроки ресторанного маркетингу (розповідь йде від імені 65-річної вже головної героїні, вона згадує воєнні роки, але й описує свою сучасність). Багато піднятих тем: дорослішання, необхідність вибачення, спокути провини - не додають легкості. Якщо ви готові над цим розмишляти і, головне, ви готові до висновку, що діти бувають геть погані, злі, жорстокі – тоді можете читати. Якщо ж ви – добра душа та оголений нерв – краще не треба. Вам буде тяжко від неможливості вибачити всім. Бо майже всім у книзі – є чого соромитись та за що каятись.
Гей, дівчата, а ну кажіть, ви який гріх? Може Ревність чи Лінь? Лють або Жадоба? Насолода або Ненаситність?
Чого це всі зашарілися, чого це не про вас? Рекомендую обирати Хтивість та читати роман ;)
Авторка вважає, що всі гріхі - то гарнюні-дівчата і що Хтивість - найголовніший гріх, бо ж чому б вона призначила цю гріхиню головною героїнею? ;)
Звісно, книга наповнена банальними історіями - як людина грішить і як потім розплачується за свій гріх. Банально - не значить не цікаво, банально - значить, що всі ми є учасниками таких історій. Цікаво ще й тому, що живуть згадані красуні-дівчата-гріхині у квартирі на Саксаганського та спонукають людей грішити у нашому рідному сучасному весняному Києві. І все в них виходить прекрасно - бо люди грішать та бажають грішити далі - але тут Хтивість закохується і починається... Кохання, звісно, перемагає в кінці кінців. Because all you need is love.
Але всю книгу якось іде приспів, що гріхи - то не так вже і погано, і вони - рушійна сила еволюції, і без них ми б так повно не відчували те добре, що маємо. Не згодна з цим, іноді ціна розплати за гріх - ну дуже висока, не вартує він таких жертв. А радіти життю, щастю, своєму коханню можливо і без порівнянь.... І творити - від натхнення, а не заздрості... Можете зі мною не погоджуватись.
Гей, дівчата, а ну кажіть, ви який гріх? Може Ревність чи Лінь? Лють або Жадоба? Насолода або Ненаситність?
Чого це всі зашарілися, чого це не про вас? Рекомендую обирати Хтивість та читати роман ;)
Авторка вважає, що всі гріхі - то гарнюні-дівчата і що Хтивість - найголовніший гріх, бо ж чому б вона призначила цю гріхиню головною героїнею? ;)
Звісно, книга наповнена банальними історіями - як людина грішить і як потім розплачується за свій гріх. Банально - не значить не цікаво, банально - значить, що всі ми є учасниками таких історій. Цікаво ще й тому, що живуть згадані красуні-дівчата-гріхині у квартирі на Саксаганського та спонукають людей грішити у нашому рідному сучасному весняному Києві. І все в них виходить прекрасно - бо люди грішать та бажають грішити далі - але тут Хтивість закохується і починається... Кохання, звісно, перемагає в кінці кінців. Because all you need is love.
Але всю книгу якось іде приспів, що гріхи - то не так вже і погано, і вони - рушійна сила еволюції, і без них ми б так повно не відчували те добре, що маємо. Не згодна з цим, іноді ціна розплати за гріх - ну дуже висока, не вартує він таких жертв. А радіти життю, щастю, своєму коханню можливо і без порівнянь.... І творити - від натхнення, а не заздрості... Можете зі мною не погоджуватись. PS Авторка дуже любить та поважає Київ, правильно оцінює не рідне для неї місто - за що їй окреме дякую. Читайте!
Отримала величезне задоволення від прочитання. Мені книга сподобалась навіть більше, ніж "Щиголь". Події відбуваються у студентському містечку у холодному засніженому Вермонті. П'ятеро друзів, студентів-філологів, що вивчають давньогрецьку мову та тримаються осторонь звичайного студентського життя, адже вважають себе інтелектуальною елітою та сповнені відчуттям власної обранності. Вони читають в оригіналі Гомера, цитують Ілліаду, ведуть філософські бесіди й шукають межі людського розуму. І вже на перших сторінках роману вони холоднокровно та сплановано вбивають одного зі своїх товаришів. Весь подальший сюжет - осмислення, через багато років, подій, що призвели до цього жахливого вчинку і того, яким чином цей злочин вплинув на їхнє подальше життя. Блискучий глибокий психологічний роман, який буквально проживаєш разом з героями. І який ще довго потім не йде з голови.
Не хочу порівнювати Альєнде з Маркесом, але оцей казково-чуттєвий дух Латинської Америки так само відчувається в оповіданнях Еви. Кожне - завершена картина. Мені дуууже сподобались :)
Отримала величезне задоволення від прочитання. Мені книга сподобалась навіть більше, ніж "Щиголь". Події відбуваються у студентському містечку у холодному засніженому Вермонті. П'ятеро друзів, студентів-філологів, що вивчають давньогрецьку мову та тримаються осторонь звичайного студентського життя, адже вважають себе інтелектуальною елітою та сповнені відчуттям власної обранності. Вони читають в оригіналі Гомера, цитують Ілліаду, ведуть філософські бесіди й шукають межі людського розуму. І вже на перших сторінках роману вони холоднокровно та сплановано вбивають одного зі своїх товаришів. Весь подальший сюжет - осмислення, через багато років, подій, що призвели до цього жахливого вчинку і того, яким чином цей злочин вплинув на їхнє подальше життя. Блискучий глибокий психологічний роман, який буквально проживаєш разом з героями. І який ще довго потім не йде з голови.
Фрамбуаз, Кассіс, Ренетт. Малина, Смородина, Яблуко. Троє дітей з окупованого французького села у розпал Другої Світової Війни. Живуть на фермі, де багато роботи, хвора матір, нещодавно загинув батько. Підлітки вплутуються в авантюру з німецькими солдатами. Їхня мати не завжди знає, що відбувається з її дітьми, і одного разу трапляється страшне, через що вся сім'я змушена втекти з села. І ось через багато-багато років молодша з дітей вирішує повернутися до рідного дому, але ніхто не повинен знати, що вона саме та сама Фрамбуаз. В неї є сімейна реліквія – книга рецептів її матері. Вона ж – її потаємний щоденник, який проливає світло на таємницю 55 річної давнини.
Ніби простий сюжет сімейної саги. Але це – просто жах та ступор. Так, період війни та життя в окупації – тяжкий для будь-якої людини. Але загалом, майже всі страшні речі робились персонажами не заради виживання, а заради невеликого матеріального або ментального задоволення. Діти здають сусідів за стопку журналів та панчохи. Матір має відносини з окупантами заради сільнодіючих ліків. Дівчинка 9-ти років доводить матір до зриву хвороби заради походу в кіно. Сестра ревнує сестру. Брат збігає. Всі зраджують всіх. І хоч рефреном йде “ми були просто дітьми” та “ми любили один одного” – прийняти такі виправдання для мене дуже важко. Не в контексті відносин між французами та німцями, ні! Зрозуміло, що війна війною, але жити в окупації мирному населенню треба було роками, і люди жили. Вражає гнітюча атмосфера всередині сім’ї. Зрештою, такі суворі відносини між її членами приводять до трагедії, яка зачипає значно більше коло людей. Нелюбов маленька приводить до великого зла.
Я не можу рекомендувати – читати вам чи ні. Із плюсів - в книзі багато французьких рецептів (і я розумію, що хтось береться читати її після “Шоколаду” тієї ж авторки – і отримує шок від тяжкості теми), уроки ресторанного маркетингу (розповідь йде від імені 65-річної вже головної героїні, вона згадує воєнні роки, але й описує свою сучасність). Багато піднятих тем: дорослішання, необхідність вибачення, спокути провини - не додають легкості. Якщо ви готові над цим розмишляти і, головне, ви готові до висновку, що діти бувають геть погані, злі, жорстокі – тоді можете читати. Якщо ж ви – добра душа та оголений нерв – краще не треба. Вам буде тяжко від неможливості вибачити всім. Бо майже всім у книзі – є чого соромитись та за що каятись.
Отримала величезне задоволення від прочитання. Мені книга сподобалась навіть більше, ніж "Щиголь". Події відбуваються у студентському містечку у холодному засніженому Вермонті. П'ятеро друзів, студентів-філологів, що вивчають давньогрецьку мову та тримаються осторонь звичайного студентського життя, адже вважають себе інтелектуальною елітою та сповнені відчуттям власної обранності. Вони читають в оригіналі Гомера, цитують Ілліаду, ведуть філософські бесіди й шукають межі людського розуму. І вже на перших сторінках роману вони холоднокровно та сплановано вбивають одного зі своїх товаришів. Весь подальший сюжет - осмислення, через багато років, подій, що призвели до цього жахливого вчинку і того, яким чином цей злочин вплинув на їхнє подальше життя. Блискучий глибокий психологічний роман, який буквально проживаєш разом з героями. І який ще довго потім не йде з голови.
Обожнюю цю книжку з дитинства. Казка - гра. Гра слів, персонажів і ситуацій. Для мене ця книжка - керівництво для дії. Можна відкрити в будь-який час на будь-якій сторінці та знайнти відповідь на запитання, що тебе хвилює в даний момент. А якось ще перечитала її англійською - це був вибух мозоку! Неперевершено!!! Доречі, український переклад пречудовий, я би навіть сказала - смачний ))
Гей, дівчата, а ну кажіть, ви який гріх? Може Ревність чи Лінь? Лють або Жадоба? Насолода або Ненаситність?
Чого це всі зашарілися, чого це не про вас? Рекомендую обирати Хтивість та читати роман ;)
Авторка вважає, що всі гріхі - то гарнюні-дівчата і що Хтивість - найголовніший гріх, бо ж чому б вона призначила цю гріхиню головною героїнею? ;)
Звісно, книга наповнена банальними історіями - як людина грішить і як потім розплачується за свій гріх. Банально - не значить не цікаво, банально - значить, що всі ми є учасниками таких історій. Цікаво ще й тому, що живуть згадані красуні-дівчата-гріхині у квартирі на Саксаганського та спонукають людей грішити у нашому рідному сучасному весняному Києві. І все в них виходить прекрасно - бо люди грішать та бажають грішити далі - але тут Хтивість закохується і починається... Кохання, звісно, перемагає в кінці кінців. Because all you need is love.
Але всю книгу якось іде приспів, що гріхи - то не так вже і погано, і вони - рушійна сила еволюції, і без них ми б так повно не відчували те добре, що маємо. Не згодна з цим, іноді ціна розплати за гріх - ну дуже висока, не вартує він таких жертв. А радіти життю, щастю, своєму коханню можливо і без порівнянь.... І творити - від натхнення, а не заздрості... Можете зі мною не погоджуватись.
Гей, дівчата, а ну кажіть, ви який гріх? Може Ревність чи Лінь? Лють або Жадоба? Насолода або Ненаситність?
Чого це всі зашарілися, чого це не про вас? Рекомендую обирати Хтивість та читати роман ;)
Авторка вважає, що всі гріхі - то гарнюні-дівчата і що Хтивість - найголовніший гріх, бо ж чому б вона призначила цю гріхиню головною героїнею? ;)
Звісно, книга наповнена банальними історіями - як людина грішить і як потім розплачується за свій гріх. Банально - не значить не цікаво, банально - значить, що всі ми є учасниками таких історій. Цікаво ще й тому, що живуть згадані красуні-дівчата-гріхині у квартирі на Саксаганського та спонукають людей грішити у нашому рідному сучасному весняному Києві. І все в них виходить прекрасно - бо люди грішать та бажають грішити далі - але тут Хтивість закохується і починається... Кохання, звісно, перемагає в кінці кінців. Because all you need is love.
Але всю книгу якось іде приспів, що гріхи - то не так вже і погано, і вони - рушійна сила еволюції, і без них ми б так повно не відчували те добре, що маємо. Не згодна з цим, іноді ціна розплати за гріх - ну дуже висока, не вартує він таких жертв. А радіти життю, щастю, своєму коханню можливо і без порівнянь.... І творити - від натхнення, а не заздрості... Можете зі мною не погоджуватись. PS Авторка дуже любить та поважає Київ, правильно оцінює не рідне для неї місто - за що їй окреме дякую. Читайте!
На свята не читають серйозних книжок. Тому легенька жіноча проза Даніели Стіл про заможних та щасливих здалася доречним вибором у олів’єшно-ялинковий період. Звісно, ніяких несподіванок – авторка розповідає про декілька сімейних пар-друзів, які протягом року істотно поміняли свою долю. Відправною точкою змін стала Біла Вечеря – традиційний захід паризького бомонду. Даніелі Стіл явно до вподоби дороге життя, отже всі герої – успішні бізнесмени та бізнесвумени, з власними літаками, постійними мандрівками, відпочинком у Куршавелі та одягом від Діор. Звісно, ці багаті теж плачуть, ну і звісно, після всіх розчарувань та розставань за рік – майже у всіх знаходяться принци на білих конях та найкращі жінки на Землі до пари. Дійсно, щоб продавати мільйонними накладами простенькі книжечки – треба кожному читачеві вкладати в голову – казка існує, до тебе вона теж колись прийде, ось почитай, як це буває у інших.
Я ж, дочитавши першого січня 2018 року цю досить банальну історію, думала про інше. Жоден з нас не знає, не може бути впевнений – де він буде за рік. Що станеться, хто буде поруч, кого вже не буде, кого будеш любити, кого ненавидити. В якій країні будеш жити, будеш здоровим або захворієш, матимеш гроші або не матимеш, будеш вірити друзям чи ні, будеш сміятися або плакати. Ніхто. Не. Знає....
Думала-думала і зрозуміла, чому автор так назвала книгу. Бо як по іншому, як не Чарами назвати зміни в долі кожної людини? Я бажаю, щоб частіше це були добрі Чари, які б змінювали ваше життя тільки в позитивну сторону, як би банально не звучало це в новорічний період. Не переоцінюйте свої сили, не беріть непосильну ношу “все буде так, як я спланую”. Бо може ж бути ще краще, ніж ви можете спланувати, чому б ні?
Автор полагает, что все самые знаковые события, происходящие в мире, - войны, научные открытия, катастрофы, то есть события непредсказуемые и влекущие за собой определенные последствия – это Черные Лебеди. Книга, на первый взгляд, перегруженная и сложная для восприятия, благодаря нескольким аспектам вполне может стать настольной. Вы, при желании проработать прочитанное более глубоко, можете научиться отличать некоторое эмоциональное от реального, применять теории Талеба в реальной жизни, анализировать будущее ровно в той степени, как и осознавать его непредсказуемость.
Гей, дівчата, а ну кажіть, ви який гріх? Може Ревність чи Лінь? Лють або Жадоба? Насолода або Ненаситність?
Чого це всі зашарілися, чого це не про вас? Рекомендую обирати Хтивість та читати роман ;)
Авторка вважає, що всі гріхі - то гарнюні-дівчата і що Хтивість - найголовніший гріх, бо ж чому б вона призначила цю гріхиню головною героїнею? ;)
Звісно, книга наповнена банальними історіями - як людина грішить і як потім розплачується за свій гріх. Банально - не значить не цікаво, банально - значить, що всі ми є учасниками таких історій. Цікаво ще й тому, що живуть згадані красуні-дівчата-гріхині у квартирі на Саксаганського та спонукають людей грішити у нашому рідному сучасному весняному Києві. І все в них виходить прекрасно - бо люди грішать та бажають грішити далі - але тут Хтивість закохується і починається... Кохання, звісно, перемагає в кінці кінців. Because all you need is love.
Але всю книгу якось іде приспів, що гріхи - то не так вже і погано, і вони - рушійна сила еволюції, і без них ми б так повно не відчували те добре, що маємо. Не згодна з цим, іноді ціна розплати за гріх - ну дуже висока, не вартує він таких жертв. А радіти життю, щастю, своєму коханню можливо і без порівнянь.... І творити - від натхнення, а не заздрості... Можете зі мною не погоджуватись.
Гей, дівчата, а ну кажіть, ви який гріх? Може Ревність чи Лінь? Лють або Жадоба? Насолода або Ненаситність?
Чого це всі зашарілися, чого це не про вас? Рекомендую обирати Хтивість та читати роман ;)
Авторка вважає, що всі гріхі - то гарнюні-дівчата і що Хтивість - найголовніший гріх, бо ж чому б вона призначила цю гріхиню головною героїнею? ;)
Звісно, книга наповнена банальними історіями - як людина грішить і як потім розплачується за свій гріх. Банально - не значить не цікаво, банально - значить, що всі ми є учасниками таких історій. Цікаво ще й тому, що живуть згадані красуні-дівчата-гріхині у квартирі на Саксаганського та спонукають людей грішити у нашому рідному сучасному весняному Києві. І все в них виходить прекрасно - бо люди грішать та бажають грішити далі - але тут Хтивість закохується і починається... Кохання, звісно, перемагає в кінці кінців. Because all you need is love.
Але всю книгу якось іде приспів, що гріхи - то не так вже і погано, і вони - рушійна сила еволюції, і без них ми б так повно не відчували те добре, що маємо. Не згодна з цим, іноді ціна розплати за гріх - ну дуже висока, не вартує він таких жертв. А радіти життю, щастю, своєму коханню можливо і без порівнянь.... І творити - від натхнення, а не заздрості... Можете зі мною не погоджуватись. PS Авторка дуже любить та поважає Київ, правильно оцінює не рідне для неї місто - за що їй окреме дякую. Читайте!
Самотність у мережі. Бікіні. Януш Леон Вишневський. Це дві різні книги. Про два різні світи, про різні часи, про різні проблеми. Переписка у Інтернеті та розбомблений Дрезден. Думки самогубця та випробування ядерної бомби. Але про одне і теж. Про кохання та людяність в тяжких обставинах. Читайте та емоціонуйте, воно того варте.
По-перше, можемо бути спокійні, нашу золоту авторку явно не заберуть в Голівуд писати сценарії до фільмів, адже з хеппі-ендами у неї завжди все погано. Їх просто не буває в книжках Дашвар.
По-друге, ну це ж добре, коли герої живуть на Хоревій або на Ентузіастів у Києві, приймають участь у подіях сучасності, вам легко зрозуміти їх реакції на ті чи інші обставини.
Книга має багато персонажів з переплетеними сюжетами, але я навіть не можу вам назвати ім’я головної героїні, бо дізнаєтесь ви його, справжнє, далеко від початку роману. Вона живе, вона кохає, її зраджують, вона зраджує іншим та собі, шукає виходи, ображає тих, кого не повинна, дарує себе недостойним, виправляється, знову помиляється. Мені подобається, як вона описує свої відносини з навколишнім світом. Вона дізналась про велику несправедливість близької людини - і не розізлилась, не образилась, не помстилась - а просто “… поховала людей, закидала землею і квітами, наказала занімити навіки”. Всіх людей - рідних, друзів, колег та випадкових зустрічних. Себе теж. Була безкомпромісною в цьому, відстороненою, іноді безжальною в своїй чесності. Бо “після того, як ти вбиваєш в собі людину, ти вб’єш іще багато людей”. Це була її відповідь на виклики життя. І воскресила тих людей вона тільки після… Читайте самі ;)
Просте описання простого пересічного життя простих людей - ось про що книга. … Але ж як віртуозно Люко Дашвар припечатує фразами типу “Я обіцяв тобі, жінко, що будемо з тобою жити по-людські. Але ж зрозумій, по-людські, це не значить по-чесному, це значить - як всі інші”. Або “‘тато, коли депресує, каже, що останнього героя можна знайти завжди, а останнього покидька - ніколи, бо покидьків - незліченно, кінця-краю їм нема!”
Ось такий – простий роман з дуже непростими думками. Будете читати?
Книжки з картинками я не дуже люблю вже років 30, бо тексти для мене - важливіші. Отже, цю книгу не купувала - добра подружка вирішила, що мені зараз потрібно її прочитати....
Мода на скандинавське життя вже декілька років вирує в Україні, чим я дуже тішуся
Гей, дівчата, а ну кажіть, ви який гріх? Може Ревність чи Лінь? Лють або Жадоба? Насолода або Ненаситність?
Чого це всі зашарілися, чого це не про вас? Рекомендую обирати Хтивість та читати роман ;)
Авторка вважає, що всі гріхі - то гарнюні-дівчата і що Хтивість - найголовніший гріх, бо ж чому б вона призначила цю гріхиню головною героїнею? ;)
Звісно, книга наповнена банальними історіями - як людина грішить і як потім розплачується за свій гріх. Банально - не значить не цікаво, банально - значить, що всі ми є учасниками таких історій. Цікаво ще й тому, що живуть згадані красуні-дівчата-гріхині у квартирі на Саксаганського та спонукають людей грішити у нашому рідному сучасному весняному Києві. І все в них виходить прекрасно - бо люди грішать та бажають грішити далі - але тут Хтивість закохується і починається... Кохання, звісно, перемагає в кінці кінців. Because all you need is love.
Але всю книгу якось іде приспів, що гріхи - то не так вже і погано, і вони - рушійна сила еволюції, і без них ми б так повно не відчували те добре, що маємо. Не згодна з цим, іноді ціна розплати за гріх - ну дуже висока, не вартує він таких жертв. А радіти життю, щастю, своєму коханню можливо і без порівнянь.... І творити - від натхнення, а не заздрості... Можете зі мною не погоджуватись.
Гей, дівчата, а ну кажіть, ви який гріх? Може Ревність чи Лінь? Лють або Жадоба? Насолода або Ненаситність?
Чого це всі зашарілися, чого це не про вас? Рекомендую обирати Хтивість та читати роман ;)
Авторка вважає, що всі гріхі - то гарнюні-дівчата і що Хтивість - найголовніший гріх, бо ж чому б вона призначила цю гріхиню головною героїнею? ;)
Звісно, книга наповнена банальними історіями - як людина грішить і як потім розплачується за свій гріх. Банально - не значить не цікаво, банально - значить, що всі ми є учасниками таких історій. Цікаво ще й тому, що живуть згадані красуні-дівчата-гріхині у квартирі на Саксаганського та спонукають людей грішити у нашому рідному сучасному весняному Києві. І все в них виходить прекрасно - бо люди грішать та бажають грішити далі - але тут Хтивість закохується і починається... Кохання, звісно, перемагає в кінці кінців. Because all you need is love.
Але всю книгу якось іде приспів, що гріхи - то не так вже і погано, і вони - рушійна сила еволюції, і без них ми б так повно не відчували те добре, що маємо. Не згодна з цим, іноді ціна розплати за гріх - ну дуже висока, не вартує він таких жертв. А радіти життю, щастю, своєму коханню можливо і без порівнянь.... І творити - від натхнення, а не заздрості... Можете зі мною не погоджуватись. PS Авторка дуже любить та поважає Київ, правильно оцінює не рідне для неї місто - за що їй окреме дякую. Читайте!
Одразу скажу – головна тематика книги для мене далека-далека. Дітей-підлітків не маю. Сама я – з 10 років почувалась дорослою, відповідальною. Це не заважало мені провести веселе дитинство-юність, з вечірками, друзями, першими коханнями. І хоч це були шалені 90-ті у великому місті - та мене ніколи не вабила темна сторона. Наркотики, секти, кримінал, залежності – я трималась від цього далі, для мене це було не смачне та не привабливе. І мені ніколи не було нудно, щоб шукати такої розради.
Все не так з головною героїнею роману. Тут вже повний набір – тихій комплексуючий підліток Іві дуже бажає стати помітною. Увага учасниць секс-комуни та гуру Рассела, неоднозначні стосунки з небезпечною, але ж такою звабливою С’юзен, непокора – це ж так відрізняється від сірого життя з розлученими батьками, обідами в кафешках з подружками в брекетах та перспективою попасти в пансіон. Іві віддається новому життю повністю, наражаючись на очікуванні небезпеки. І це не відпускає її решту життя. Класика жанру.
Але для мене - це книга не про підлітковий кримінал. Не про сексуальну секту. Ні, ні.
Це про інше. Про те, що якщо не бажаєш розчарувань – не зачаровуйся. Ніким та нічим. Особливо ніким.
Про те, як легко, граючи на болі та стражданні людини, на її комплексах та прихованих бажаннях, змусити робити щось. Навіть дуже погане. Навіть те, що може знищити.
Тебе запрошують в місце та пропонують щось інше, те, що кардинально відрізняється від твого сірого нікчемного життя. І тільки те, що воно інше – вважається тобі на той момент набагато кращим, справжнім, бажаним. Заради чого можна зламати все. Тобі дають трохи відчути гостроту нових емоцій, роблять вигляд, що ти дуже бажаний та вагомий для них, пестять, заколисують увагу, дають відчути обраним, належним до незвичайного кола людей, не таким як усі. Нав’язують почуття провини, якщо ти сумніваєшся у чистоті намірів твоїх нових гуру. І ось – ти вже готовий на все, заради сумнівного нового, готовий ламати, зраджувати, обманювати.
Безумовно – у юному віці зробити правильний вибір дуже тяжко. Бо досвіду не вистачає, а спокус – з надлишком. Та чи можемо ми з впевненістю сказати, що завжди робимо правильний вибір у дорослому віці? …
Ти думаєш, що знайшов – але насправді втратив. Себе, своїх близьких, втрачаєш все що було раніше. Але найстрашніше – ти втрачаєш своє майбутнє. Своє можливе щасливе майбутнє. Бо так як було – вже ніколи не буде. І ти – в міліметрі від того, що все, що буде потім – буде жахливо потворним, невиправним.
Нажаль, єдине, що може тебе урятувати від того страшного – якесь небезпечне дівчисько, яке висадить тебе з тієї машини, яка летить у прірву…
Та чи для всіх знайдеться така С’юзен? І чи було все це того варте?
Ще одна сага (до речі, дуже люблю цей жанр) – але вже в нашому, українському світі. Старий Яків бачив на своєму віку все – революції, війни, репресії, зміни влади. Але не це головне. В нього – свій світогляд, простий та геніальний у своїй простоті. Він завжди чекає на весну. Навіть не так – він завжди знає, що буде весна. Така мудрість столітньої людини.
Так, так, це вже така собі класика жанру. Але на питання – що таке бестселер – безпомилково відповідь одна. Роман, захоплюючий настільки, що прочитаний був за добу, без перерви на сон. З гострим розчаруванням вранці, бо “як, вже кінець, хочу ще!”. Історія, розслідування, детектив, манера викладання автора, місце подій, герої – все перфектне! Хотіла б все забути – щоб прочитати знову в перший раз!
Отримала величезне задоволення від прочитання. Мені книга сподобалась навіть більше, ніж "Щиголь". Події відбуваються у студентському містечку у холодному засніженому Вермонті. П'ятеро друзів, студентів-філологів, що вивчають давньогрецьку мову та тримаються осторонь звичайного студентського життя, адже вважають себе інтелектуальною елітою та сповнені відчуттям власної обранності. Вони читають в оригіналі Гомера, цитують Ілліаду, ведуть філософські бесіди й шукають межі людського розуму. І вже на перших сторінках роману вони холоднокровно та сплановано вбивають одного зі своїх товаришів. Весь подальший сюжет - осмислення, через багато років, подій, що призвели до цього жахливого вчинку і того, яким чином цей злочин вплинув на їхнє подальше життя. Блискучий глибокий психологічний роман, який буквально проживаєш разом з героями. І який ще довго потім не йде з голови.
Не хочу порівнювати Альєнде з Маркесом, але оцей казково-чуттєвий дух Латинської Америки так само відчувається в оповіданнях Еви. Кожне - завершена картина. Мені дуууже сподобались :)
Епохальний твір Айн Ренд - або одразу сприймають на 100 відсотків, або закінчують читати з п'ятої спроби з питанням в кінці "а що це було?". Іноді - важкувата мова, багато повторень. Іноді ну дуже ярко виражені риси позитивних та негативних героїв, без полутонів, тільки чорне або біле (в житті так не буває). Іноді репліки героїв ну дуже довгі та занадто вигадливі. Але загалом, як на мене, цей гімн капіталізму буде цікавим тим, хто шукає для себе виправдання свому здоровому егоїзму та бажанню бути заможним та незалежним. Для тих, кому потрібна мотивація. Для тих, хто в житті бажає створювати нове та власне, а не користуватись чужим. Для тих, хто любить, коли його стимулюють та надихають. Для тих, хто є прихільником тренингів та курсів. Вб'єте двох зайців - і прокачаєте себе, і всесвітній бестелер подужаєте ;)
Так, так, це вже така собі класика жанру. Але на питання – що таке бестселер – безпомилково відповідь одна. Роман, захоплюючий настільки, що прочитаний був за добу, без перерви на сон. З гострим розчаруванням вранці, бо “як, вже кінець, хочу ще!”. Історія, розслідування, детектив, манера викладання автора, місце подій, герої – все перфектне! Хотіла б все забути – щоб прочитати знову в перший раз!
Складний шлях до письменницької слави неотесаного парубка з робітничої родини. Історія світлої душі, яку пропустили через м'ясорубку світського товариства. Мій тато говорить: інтелігентна людина – це та, у якої болить душа. У Мартіна Ідена болить і у вас почне.
Наталі Яструбинська