Ти заходиш до розкішної мюнхенської кав’ярні, сідаєш за столик до знайомої компанії. Тобі тут раді, кажуть компліменти, рекомендують тістечка. Ти посміхаєшся, робиш ковток гарячого шоколаду, дістаєш із сумочки пістолет та стріляєш у чоловіка навпроти. Після цього у тебе залишається 10 секунд життя.
Ти – англійка Урсула, тільки що ти вбила Гітлера і звільнила Світ від майбутньої війни. Ти йшла до цього декілька десятиліть теперішнього життя, та ще багато-багато попередніх життів. І будеш робити це знову та знову – у наступних.
Ні, це не книга про загробне життя або фантастику. Авторка надає своїй героїні ту можливість, над якою ми, зазвичай, мріємо по 100 разів на день та безсонними ночами, намагаючись заснути. «Я б зробила це інакше». Не пішла туди або сюди, дала б іншу відповідь, обрала б іншу професію, освіту, чоловіка, друзів, країну життя. Всі ці інші варіанти б приводили до інших – кращих або гірших результатів, але ми цього не знаємо і знати не можемо, тому тільки переживаємо про це.
А Урсула – може. Вона народжується безліч разів. Помирає при родах, або від хвороби у дитинстві, від тифу, від бомби, від алкоголізму, від холоду, від пострілу, від старості. Але знову і знову народжується 11 лютого 1910 року. Вона не знає про свою незвичайність. Вона тільки здогадується, вона щось таке пам’ятає, відчуває. Вона проживає різні життя, з різними людьми, у різних країнах, з різними рівнями щастя, достатку та здоров’я. Незмінними є тільки її родина – батьки, сестри та брати.
І кожного разу – вона йде до мети. Врятувати Світ та рідних.
Читаю прекрасну книгу (Аткінсон дійсно майстер) – і думаю: а ще це про помсту. І про чесність. Кажуть, що мстити погано, ображатися не можна, вибачати потрібно і таке інше. Завжди радять – відпускати, пробачати, дивитись під іншим кутом, підставляти другу щоку тощо. А Урсула – не підкорюється, вона поклала свої сотні життів на те, щоб все ж таки попасти в те кафе, де можна помститися за смерті своїх рідних та близьких, за образи мільйонів. Вона не пробачає зла. Вона – чесно виправляє те, що вважає неправильним. Йде до кінця, без компромісів.
Книга глибока, чудова, непроста і захоплююча одночасно. Почитайте і помрійте – яку б ідею мали ви, якщо б мали сотні життів та варіантів. Кого б вбили або не вбили, де б жили, щоб робили. А потім згадайте те почуття «дежавю», яке іноді ми всі маємо, і подумайте, що це насправді? Чи не те саме, що відчувала Урсула?
«Ярмарок марнославства – місце суєтне, недобре, навіжене, повне усіляких обманів, фальші і нещирості…, а якщо так – на світ божий має вийти стільки неприємних речей, що й не приведи Боже». Події в романі відбуваються на початку ХІХ століття під час Наполеонівських воєн. Коли походження, родинні зв’язки, багатство, вигідні знайомства були понад усе, коли батьки й діти під час сварок називали один одного «сер», коли, обираючи гарну партію, дивилися на витончені чоловічі литки, коли аристократи могли підняти будь-кого до небес, і так само опустити і принизити. У Теккерея відмінне почуття гумору, у романі проживаєш цілу епоху разом з головними героями. Цього автора варто «завести» у себе вдома.
Ти заходиш до розкішної мюнхенської кав’ярні, сідаєш за столик до знайомої компанії. Тобі тут раді, кажуть компліменти, рекомендують тістечка. Ти посміхаєшся, робиш ковток гарячого шоколаду, дістаєш із сумочки пістолет та стріляєш у чоловіка навпроти. Після цього у тебе залишається 10 секунд життя.
Ти – англійка Урсула, тільки що ти вбила Гітлера і звільнила Світ від майбутньої війни. Ти йшла до цього декілька десятиліть теперішнього життя, та ще багато-багато попередніх життів. І будеш робити це знову та знову – у наступних.
Ні, це не книга про загробне життя або фантастику. Авторка надає своїй героїні ту можливість, над якою ми, зазвичай, мріємо по 100 разів на день та безсонними ночами, намагаючись заснути. «Я б зробила це інакше». Не пішла туди або сюди, дала б іншу відповідь, обрала б іншу професію, освіту, чоловіка, друзів, країну життя. Всі ці інші варіанти б приводили до інших – кращих або гірших результатів, але ми цього не знаємо і знати не можемо, тому тільки переживаємо про це.
А Урсула – може. Вона народжується безліч разів. Помирає при родах, або від хвороби у дитинстві, від тифу, від бомби, від алкоголізму, від холоду, від пострілу, від старості. Але знову і знову народжується 11 лютого 1910 року. Вона не знає про свою незвичайність. Вона тільки здогадується, вона щось таке пам’ятає, відчуває. Вона проживає різні життя, з різними людьми, у різних країнах, з різними рівнями щастя, достатку та здоров’я. Незмінними є тільки її родина – батьки, сестри та брати.
І кожного разу – вона йде до мети. Врятувати Світ та рідних.
Читаю прекрасну книгу (Аткінсон дійсно майстер) – і думаю: а ще це про помсту. І про чесність. Кажуть, що мстити погано, ображатися не можна, вибачати потрібно і таке інше. Завжди радять – відпускати, пробачати, дивитись під іншим кутом, підставляти другу щоку тощо. А Урсула – не підкорюється, вона поклала свої сотні життів на те, щоб все ж таки попасти в те кафе, де можна помститися за смерті своїх рідних та близьких, за образи мільйонів. Вона не пробачає зла. Вона – чесно виправляє те, що вважає неправильним. Йде до кінця, без компромісів.
Книга глибока, чудова, непроста і захоплююча одночасно. Почитайте і помрійте – яку б ідею мали ви, якщо б мали сотні життів та варіантів. Кого б вбили або не вбили, де б жили, щоб робили. А потім згадайте те почуття «дежавю», яке іноді ми всі маємо, і подумайте, що це насправді? Чи не те саме, що відчувала Урсула?
Ти заходиш до розкішної мюнхенської кав’ярні, сідаєш за столик до знайомої компанії. Тобі тут раді, кажуть компліменти, рекомендують тістечка. Ти посміхаєшся, робиш ковток гарячого шоколаду, дістаєш із сумочки пістолет та стріляєш у чоловіка навпроти. Після цього у тебе залишається 10 секунд життя.
Ти – англійка Урсула, тільки що ти вбила Гітлера і звільнила Світ від майбутньої війни. Ти йшла до цього декілька десятиліть теперішнього життя, та ще багато-багато попередніх життів. І будеш робити це знову та знову – у наступних.
Ні, це не книга про загробне життя або фантастику. Авторка надає своїй героїні ту можливість, над якою ми, зазвичай, мріємо по 100 разів на день та безсонними ночами, намагаючись заснути. «Я б зробила це інакше». Не пішла туди або сюди, дала б іншу відповідь, обрала б іншу професію, освіту, чоловіка, друзів, країну життя. Всі ці інші варіанти б приводили до інших – кращих або гірших результатів, але ми цього не знаємо і знати не можемо, тому тільки переживаємо про це.
А Урсула – може. Вона народжується безліч разів. Помирає при родах, або від хвороби у дитинстві, від тифу, від бомби, від алкоголізму, від холоду, від пострілу, від старості. Але знову і знову народжується 11 лютого 1910 року. Вона не знає про свою незвичайність. Вона тільки здогадується, вона щось таке пам’ятає, відчуває. Вона проживає різні життя, з різними людьми, у різних країнах, з різними рівнями щастя, достатку та здоров’я. Незмінними є тільки її родина – батьки, сестри та брати.
І кожного разу – вона йде до мети. Врятувати Світ та рідних.
Читаю прекрасну книгу (Аткінсон дійсно майстер) – і думаю: а ще це про помсту. І про чесність. Кажуть, що мстити погано, ображатися не можна, вибачати потрібно і таке інше. Завжди радять – відпускати, пробачати, дивитись під іншим кутом, підставляти другу щоку тощо. А Урсула – не підкорюється, вона поклала свої сотні життів на те, щоб все ж таки попасти в те кафе, де можна помститися за смерті своїх рідних та близьких, за образи мільйонів. Вона не пробачає зла. Вона – чесно виправляє те, що вважає неправильним. Йде до кінця, без компромісів.
Книга глибока, чудова, непроста і захоплююча одночасно. Почитайте і помрійте – яку б ідею мали ви, якщо б мали сотні життів та варіантів. Кого б вбили або не вбили, де б жили, щоб робили. А потім згадайте те почуття «дежавю», яке іноді ми всі маємо, і подумайте, що це насправді? Чи не те саме, що відчувала Урсула?
Банально: Як завжди, бідний аферист Том заздрить багатому-успішному красеню Діккі. Вважає, що він більш гідний мати гроші, розкішне життя, гарних друзів, кохання та жити в своє задоволення. Історія стара як Світ. Том здатен йти на все, щоби заполучити життя Діккі. На все-все буквально, бо талантів на погане в нього вистачає…
Не банально: Зрозуміти почуття героїв - бо іноді між ними дружба-кохання або кохання-ненависть, підозра-довіра, дружба-знущання, ще безліч поєднань відносин. І все так змішано, все так реалістично, і все призводить до фатальних подій, і не завжди добро перемагає, і немає справедливості. Іноді так гидко, що аж моторошно. А іноді розумієш - ось вона, краса моменту в такому-то місті.
Взагалі, читала і думала - ах, яка ж повинна бути чудова екранізація, бо стільки мальовничих локацій (Нью-Йорк, Рим, Амальфійське узбережжя, Венеція, навіть круїзний лайнер, Мюнхен та Греція) використав автор для цієї детективної історії про Людську негідність. Прямо тревел-роман
Наталі Яструбинська