Спішу поділитися враженнями від щойно прочитаної книги. «Моя неймовірна подруга» Елени Ферранте. Це перша з чотирьох книг циклу «Неаполітанські романи». Почнімо з того, що я обожнюю Італію. Навіть ту, що без прикрас. Саме в такому місці, у бідному районі Неаполю 50-х, відбуваються події. Історія двох подруг, що пронесли цю дружбу із дитинства і через все життя. І так, звичайно, суперництво, заздрощі, хлопці, і при цьому відчуття неймовірної духовної близькості і потреба одна в одній. І так, все дуже емоційно, це ж італійці!
Гарна книга, атмосферна, торкає за душу, викликає спогади, якусь, навіть, ностальгію за дитинством. Рекомендую. І з нетерпінням чекаю на продовження.
Так, так, це вже така собі класика жанру. Але на питання – що таке бестселер – безпомилково відповідь одна. Роман, захоплюючий настільки, що прочитаний був за добу, без перерви на сон. З гострим розчаруванням вранці, бо “як, вже кінець, хочу ще!”. Історія, розслідування, детектив, манера викладання автора, місце подій, герої – все перфектне! Хотіла б все забути – щоб прочитати знову в перший раз!
Так, так, це вже така собі класика жанру. Але на питання – що таке бестселер – безпомилково відповідь одна. Роман, захоплюючий настільки, що прочитаний був за добу, без перерви на сон. З гострим розчаруванням вранці, бо “як, вже кінець, хочу ще!”. Історія, розслідування, детектив, манера викладання автора, місце подій, герої – все перфектне! Хотіла б все забути – щоб прочитати знову в перший раз!
Не буду робити, як у відомому анекдоті про "всіх вбив адвокат". Не буду переказувати сюжет, який є трохи неочікуваний у кінці цієї історії. Як завжди, напишу про свої думки, які викликала книга.
По-перше, вона така майже "підліткова", отже мені її читати вже може і не за віком. Але вона розповідає про багату американську родину зі страшними таємницями, приватний острів, про кохання, про брехню - все зроблено якісно, для гарних продажів та захоплення читачів ;)
По-друге, не все так просто. Авторка іноді так якісно зображає переживання героїні через не зовсім звичні описи, що в мене навіть була така майже гра - знайди наступний, збери дівчину-лего до купи :) Наприклад, коли батько йде з родини, залишивши дочку, яка його дуже любила, героїня пише про цей момент так: "(батько) завів мотор. Потім він витягнув пістолета і вистрелив мені у груди. Куля пробила великий отвір, і серце викотилося просто у квітник. Кров ритмічно струменіла з моєї відкритої рани, з моїх вух, з моїх очей, з мого рота. На смак вона була схожа на сіль та на поразку. Яскраво-червоний сором від того, що мене не любили, просякнув траву перед будинком, каміння, стежини, сходи ґанку. Моє серце билося серед півоній, як риба на суші." Або дівчина сумує за померлою бабусею "Я почала танути - спершу голова і плечі, за ними стегна і коліна. Невдовзі я перетворилася на калюжу, яка просочувала візерунчасті бавовняні тканини. Я увібралася в ковдру, вкрила іржею металеві деталі її машинки..." Я також часто фізіологічно відчуваю почуття, дуже подібно, але рідко зустрічаю такі описи у літературі. У кого ще емоції мають смак, хто розуміє красиві алегорії, у кого сльози можуть текти з рук - читайте, вам сподобається.
Ну і третє питання, можливо головне питання книги - може краще не пам'ятати? Не знати? Бути брехунами? Може тільки це врятує? Можливо мозок - наш найкращий друг - захистить, допоможе, забуде за нас те, що нам не потрібно...? Або правда - завжди краща? Треба все знати та пам’ятати?
Я відповіді для себе не маю. Може ви знайдете – читайте, пишіть.
Інна Кузьмич