Непересічна, яскрава, прогресивна, завзята, розумна, надзвичайно талановита і обдарована, при цьому жіночна, романтична та натхнена. Ольга Кобилянська.
Народилась 27 листопада 1863 року в маленькому буковинському містечку тоді Австро-Угорської імперії (сучасна Румунія) у багатодітній родині. Батько – українець, мати – наполовину полька і німкеня. Мати розмовляла з дітьми польською, батько – українською, а між собою вони спілкувалися німецькою. Кобилянська закінчила лише чотири класи школи німецькою мовою, багато займалась самоосвітою, самотужки вивчила українську.
Маленька Ольга (зліва) з матір'ю та сестрою
Свої перші твори «Гортенза, або картина з життя однієї дівчини», «Людина з народу», «Людина» написала німецькою.
Писати українською Ольга почала під впливом Євгена Озаркевича, брата Наталі Кобринської, подруги письменниці. Юна дівчина закохалась в Євгена з першого погляду. Жадібно слухала його розповіді про Європу, українськький світ, книги, письменників, про Івана Франка. Можна сказати, що він відкрив їй новий світ, багато в чому сформував її світогляд.
Євген Озаркевич
Ольга Кобилянська відома своїми європейськими поглядами, її хвилювало питання емансипації. Її називають першою українською феміністкою. Саме вона першою створила інший образ української жінки – не пригнобленої чоловіком та тяжким побутом селянки, а освіченої, багатогранної жінки, інтелігентки, що прагне вирватися з міщанського оточення. Вважала своєю заслугою, що змогла привернути увагу «до теперешніх Марусь, Ганнусь і Катрусь, які повинні стати жінками європейського характеру».
Найбільшим коханням Ольги був молодший її на декілька років Осип Маковей, редактор газети «Буковина». Деякий час вони навіть жили разом. Але врешті решт він залишив її, одружився та покинув Чернівці. А Кобилянська так і не вийшла заміж. Після їх розриву Ольга спалила все листування.
Осип Маковей
Будинок Кобилянської в Чернівцях, в якому вона прожила з 1925 року і до самої смерті, і в якому зараз розташований її музей, спочатку належав її старшому братові Максиміліану. Єдиний в родині проросійськи налаштований. Під час російської окупації був призначений бургомістром. Але за повернення австрійців вимушений був тікати з Чернівців. Через деякий час Ольга, яка на той час вже була відомою письменницею і мала гарні гонорари, написала братові листа і запропонувала викупити будинок. Згодом нащадки згадували, що завдяки грошам, вирученим від продажу будинку, родина пережила голодомор, купивши мішок борошна.
Будинок-музей Ольги Кобилянської
Ольга Кобилянська мала прийомну доньку Олену Панчук, яка насправді була їй племінницею, позашлюбною донькою брата Олександра. Мати покинула дівчинку у ранньому віці та поїхала до Відня. Все життя Олена прожила разом з Ольгою, саме її дівчинка називала матусею. Чоловік Олени закінчив історичний факультет Чернівецького університету, працював там бібліотекарем, а згодом став директором літературно-меморіального музею Кобилянської.
Олена, прийомна донька О.Кобилянської, та її чоловік Ельпідефор Панчук
У музеї все залишилось як за часів господині. На столі й досі стоїть пляшка… з морською водою. Кобилянська з дитинства мріяла побувати на морі, проте мрії так і не судилося здійснитись.
Ще один дивний експонат музею, ще одна нездійснена мрія письменниці, засушена гілочка едельвейсів. Ці квіти вона сама знайшла в юності на горі Рарив, і зберігала все життя. За легендою, дівчина, що знайде едельвейси, матиме щасливе кохання. Проте Ользі так і не пощастило в особистому житті.
Поміж інших пам’ятних речей збереглися кварта з Києво-Печерської лаври, камінь з могили Шевченка та батькова люлька.
Портрет О.Кобилянської, Є.О.Ліпецький
Практично в усіх творах письменниці присутні гори. Так вона писала про прощання з горами перед переїздом до Чернівців: «Так, останній вечір у рідному краю. Як би мені хотілося назавше затримати тебе в душі, тебе, де я стала тим, чим є. Прощавай, милий, незрівнянний, незабутній гірський краю, прекрасний улітку і чарівний узимку. Тут я багато всього залишаю, велику частину своєї душі і своїх почуттів, багато образів, уяви і своєї сили… До горла мені підступає клубок, хочеться кричати: «О, як я люблю тебе, мій гірський краю, який ти незрівнянно гарний, який могутній і величний, який піднесений, казковий…».
Ольга Кобилянська дуже любила читати. «Завершувати кожен день книгою» - така її порада. Її особиста бібліотека налічувала 350 книг. Ольга ретельно вела їх каталог, а самі книжки підписувала. Перша прочитана ще дівчинкою книга була чеською мовою. На питання, які три книги взяла б з собою у тривале ув'язнення, обирає Євангеліє, Фауста Гете та Тараса Шевченка.
А у 18 років Кобилянська хотіла вийти заміж за… бібліотеку! Пана Вробля, декана філософського факультету Чернівецького університету, Ольга знала лише за розповідями брата. Його самого вона називала «стара мумія», і цікавив він її виключно з точки зору отримання доступу до його книг. Вона навіть написала йому листа (щоправда, не надіслала), в якому пише , що вона донька чесних батьків, не зовсім гарна, але буде вірною та відданою дружиною, аби тільки їй дали можливість користуватися бібліотекою…
Кобилянська 14 років дружила з Лесею Українкою, але бачилися вони лише тричі за життя.
Онуки згадують, що часто навідували її за життя, вона частувала їх цукерками, уважно вислуховувала. А ще запам’яталась запальним характером та любов’ю до кінематографу.
Ольга померла у віці 78 років у 1942 році. Тоді Буковина перебувала під румунами, а сама Кобилянська в опалі через начебто агітаційні радянські листівки, до яких вона не мала жодного відношення. Хоча некролог й було розміщено у місцевій газеті, багато хто не наважився відвідати похорон. Процесії не дозволили пройти центральною вулицею. Заборонено було також виголошувати промови українською. Але цю заборону все ж таки було порушено – місцева вчителька Равелюк не побоялася пропрощатися з письменницею рідною мовою.
Скачати книги з творами класичної української літератури в електронних форматах
Отримуй інформацію про новинки
