«В мене була дружина і двоє маленьких синів. Я працював PR-менеджером і редактував кіносценарії. Але щоб написати книгу, треба було відмовитись від роботи. Я заклав машину і віддав гроші Мерседес (дружині). Щодня вона якимсь чином добувала мені папір, цигарки, все, що потрібно для роботи. Коли книга була завершена, виявилось, що ми винні м’яснику 5000 песо – величезні гроші. По околицях пішов слух, що я пишу дуже важливу книгу, й всі лавочники хотіли взяти участь. Щоб відправити текст видавцю, було потрібно 160 песо, а залишалось лише 80. Тоді я заклав міксер і фен Мерседес. Коли вона дізналась, то сказала: «Не вистачало лише, щоб роман виявився поганим», - Габріель Гарсіа Маркес про «Сто років самотності».
Отже, Габріель Гарсіа Маркес. Один з найсильніших, найвизначніших письменників сучасності, засновник літературного напряму «магічний реалізм», журналіст, сценаріст, видавець, навіть політичний діяч, і, безперечно, неординарна людина. В його чарівних романах – реальні факти з життя. В його офіційній біографії та спогадах – багато вигадок і одні й ті самі історії у різних інтерпретаціях обростають новими незвичайними подробицями. То що ж ми знаємо про нього?
Габріель Гарсіа Маркес народився 6 березня 1927 року у маленькому провінційному містечку Аракатака. Він був старшим з 11 дітей у родині Гарбріеля Еліхіо Гарсіа і Луїзи Сантьяго Маркес Ігуаран. До 9 років хлопця виховували бабуся Транкіліна Ігуаран Коутс і дідусь, полковник Ніколас Рікардо Маркес Мехіа. Саме вони познайомили майбутнього письменника з народними переказами, історіями, легендами, мовними особливостями, які й стали потім невід’ємною характерною рисою його творчості. І так, бабусю Транкіліну та дідуся полковника Ніколаса легко впізнати у багатьох творах письменника :)
Пам’ятаєте, наприклад, Хосе Буендіа вимушений був залишити рідне місто після вбивства Агіляра? Так само й дід Маркеса в молодому віці покинув своє місто через вбивство сусіда. Колись дідусь показав маленькому Габіто лід – саме з цього епізоду починається «Сто років самотності». Або ось ще, дід сильно здав після падіння з драбини, по якій поліз на дах рятувати свого улюбленого папугу Габіто, який заплутався у мішковині, та невдовзі помер від запалення легень. Нічого не нагадує? Пам’ятаєте, доктор Урбіно з «Кохання під час холери» помер, коли впав з драбини рятуючи папугу?
В одному з інтерв’ю Маркес зізнався, що втратив цноту у юному віці, у 13 років, і з того часу має особливі дружні стосунки з жінками легкої поведінки.
У свою майбутню дружину Мерседес Барчу юний Маркес закохався, коли та була ще дитиною, і у першу ж зустріч запропонував їй вийти за нього (тут є різні версії, хтось стверджує, що їй тоді було 13, а хтось навіть каже, що 9, пригадуєте Ремідіос ;)) «Я згодна, відповіла дівчинка, але дозвольте, я спочатку закінчу школу». Це було на танцювальному майданчику десь році у 45-му. Вони одружились у 1958 і прожили щасливо 55 років.
У 1982 році Габріель Гарсіа Маркес отримав Нобелевську премію з літератури «За романи і оповідання, в яких фантазія і реальність, суміщаючись, відображають життя й конфлікти цілого континенту». Він став першим колумбійцем, який отримав Нобелевську премію.
Під час президентства Клінтона Гарсіа Маркес за особистим проханням президента Мексики Карлоса Салінаса де Гортарі неофіційно виступав посередником на переговорах між Клінтоном і Фіделем Кастро.
В 2004 році побачив світ останній твір автора «Згадуючи моїх сумних шлюх». Цікаво, що за місяць до офіційного виходу книги, пірати викрали рукопис та запустили його у продаж. Тоді Маркес повністю переписав фінал книги. Офіційний мільйонний наклад було розпродано за рекордно короткий термін. А за піратськими примірниками й досі полюють колекціонери :)
У творчості письменника особливе місце займає місто Макондо, поселення, в якому будинки були розташовані таким чином, щоб кожен житель, приносячи воду з ріки, витрачав однакові зусилля, і в спекотні полуденні години однакова кількість сонячних променів зігрівала кожен будинок. А в будинках цих була така кількість птахів, що коли у циган спитали, яким чином вони змогли знайти Макондо, вони відповіли, що просто йшли на пташиний спів. В 2006 році мер містечка Аракатака, в якому народився письменник, запропонував перейменувати поселення в Макондо, на честь місця дії роману «Сто років самотності». Серед місцевих жителів провели голосування, проте, хоча 90% проголосували за, місто так і не перейменували через недостатню кількість голосуючих.
Найяскравіші цитати:
Не плач тому, що це закінчилось. Посміхайся тому, що це було.
Тільки тому, що хтось не кохає тебе так, як тобі б хотілося, не означає, що він не кохає тебе всією душею.
Не дай собі померти, не відчувши дива – спати з тим, кого кохаєш.
Не існує ліків, які можуть вилікувати те, що може вилікувати щастя.
Хто чекає довго, може почекати ще трохи.
Я не ношу капелюха, щоб не перед ким його не знімати.
Жоден божевільний не божевільний, якщо послухати його аргументи.
Навіщо витрачати стільки слів, щоб пояснити, що відчуває людина на війні, якщо достатньо одного слова – страх
Нас оточують незвичайні, фантастичні речі, а письменники вперто розповідають нам про неважливі, повсякденні події
Жодна людина не заслуговує твоїх сліз, а ті, що заслуговують, не примусять тебе плакати
Знання і мудрість приходять до нас тоді, коли вони вже не потрібні
Люди настільки не праві, вважаючи, що коли вони старіють, то припиняють любити: навпаки, вони старіють тому, що припиняють любити.
Можливо, у цьому світі ти всього лише людина, але для когось ти – весь світ.
Отримуй інформацію про новинки
