Майже 300 років тому 11 травня 1720 року народився на світ Карл Фрідрих Ієронім барон фон Мюнхга́узен, так, так, той самий барон Мюнхаузен, найбільш відомий та харизматичний фантазер, автор і герой незвичайних та кумедних історій.
Карл народився у німецькому місті Боденвердер п’ятим з восьми дітей у родині полковника Отто фон Мюнхгаузена. У 17-річному віці приїхав до Росії в якості пажа молодому герцогу Антону Ульриху, де з часом зробив військову кар’єру, проте в 1752 році залишив військову службу та повернувся до Німеччини до рідного Боденвердера, де й прожив до самої смерті у 1797 році.
У Броденвердері барон вів розмірений спосіб життя, спілкувався переважно з сусідами, розповідаючи їм вражаючи історії про свої мисливські походеньки й пригоди в Росії. Розповіді як правило проходили у мисливському павільйоні Мюнгхаузена, прикрашеному головами диких тварин, відомому як «павільйон брехні», або ж у трактирі при готелі «Король Пруссії».
«Зазвичай він починав розповідати після вечері, запаливши свою величезну пенькову люльку з коротким мундштуком і поставивши перед собою келих із гарячим пуншем… Він жестикулював все виразніше, крути на голові свою маленьку щигольську перуку, обличчя його все більше оживало й червоніло, і він, зазвичай дуже правдива людина, в ці хвилини захоплено розігрував свої фантазії» - так згадує ці посиденьки один зі свідків подій.
Оповідання барона про в’їзд до Петербургу на запряженому в сані вовку, розрізаний навпіл кінь в Очакові, кінь на колокольні, скажені шуби, вишневе дерево на голові в оленя широко розходилися околицями й навіть потрапили до друку. Вперше сюжети Мюнгхаузена згадуються в 1761 році у книзі графа Рокса Фрідриха Лінара, пізніше в 1781 році берлінський альманах «Путівник для веселих людей» опублікував збірку забавних історій – 16 сюжетів, включаючи сюжети, описані Лінаром, та деякі «бродячі» сюжети, зазначивши, що вони належать пану М-г-з-ну, а в 1785 році англійською мовою вийшла книга авторства Распе, в якій усі історії об’єднані у єдину сюжетну лінію та розповідаються від першої особи. Адаптовану німецьку версію пізніше опублікував Бюргер. Кажуть, що барон Мюнгхаузен був шалено розлючений, коли дізнався про книгу, і навіть збирався судитися через обезчещене ім’я. Книга дуже швидко стала популярною в Європі, і до Бранденверу почали з’їжджатися охочі подивитись на «барона-брехуна». Іноді Мюнгхаузену навіть доводилось виставляти охорону навколо будинку, щоб проганяти цікавих.
У віці 74 роки після смерті дружини барон одружився вдруге на 17-річній легковажній дівчині Бернардині фон Брун, яка народила йому доньку, яку барон не визнав. Мюнгхаузен розпочав гучне розлучення, в результаті якого він розорився, а його дружина втекла закордон. Вся ця ситуація дуже підірвала сили барона і в 1797 році він помер від апоплексичного удару. Перед смертю служниця, що доглядала його, спитала, яким чином він втратив два пальці на нозі (він відморозив їх у Росії), на що Мюнгхаузен відповів «Їх відкусив на полюванні білий ведмідь». Це був останній жарт барона Мюнгхаузена.
Отримуй інформацію про новинки
