Скажіть чесно – ви коли-небудь бажали бути кимось іншим? Не гіпотетично “космонавтом або пожежним”, а реальною людиною? Ту яку добре-добре знаєте, або навпаки, випадково зустрічаєте на вечірці вперше? І ця людина, на ваш погляд, краща, красивіша, сексуальніша, багатша, популярніша, щасливіша або має щось таке, на що, знову ж на ваш погляд, не заслуговує? А заслуговуєте виключно ви, хоч і не маєте наразі. Бо світ такий несправедливий…
Іноді вам навіть мало, щоб ця чудова людина була вам другом або коханням. Вам мало, коли “вона з тих друзів, які приносять вам каву, приготовлену саме так, як вам подобається, купують квіти, позичають книжки і печуть кекси.” Вам мало бути поряд, отримувати від цієї людини добре відношення. Вам потрібно зайняти чуже місце… Або знищити її. І ви починаєте заздрити…
Заздрість не буває білою – десь я таке читала. Із-за неї люди часто роблять дуже жахливі речі. Вона знищує зсередини, не дає спокою. Погоджуюсь, що для когось вона є рушійною силою змін – але частіше при досягнені мети, яка виникла від заздрощів, часто приходить розчарування. Бо солодке життя іншої людини – частіше солодше за ваше лише зі сторони. У чужій хаті – вам ой як незатишно може стати.
Чи стануть винятком героїні нового роману Локгарт? Хто кому заздрить, хто бажає жити чужим життям, хто кому друг, хто кому ворог? Чи можна довіряти однокласникам вашої дитини та своїй пам’яті? Які справжні мотиви взаємовідносин героїв?
Книжка непогана, дуже незвичний варіант розгортання подій – від кінця до початку. Тобто ти думаєш, що одразу знаєш “всіх убив адвокат”, але ж не все так просто ;)
Дочитуєш до кінця – і хочеться перечитати початок, пильно звертаючи увагу на деталі, говорячи про себе “а, ось воно до чого”. Не занудьгуєте. І читайте уважно прямо з початку, звертайте увагу на дати, так вам буде зрозуміліше (бо Локгарт така авторка, яка грається деталями, ще з “Ми були брехунами” пам’ятаю ;)).
Жили собі четверо братів, такі собі чемні хлопці від 7 до 15 років. Ну як чемні, хлопці як хлопці. Таємно від батьків після школи бігали рибалити на річку з не дуже хорошою славою. Якось трапився їм на тій річці місцевий божевільний, який напророкував одному з братів смерть від рук рибалки – і тепер решта братів під підозрою, адже вони ж і є рибалки! Найцікаіше в цій історії те, що всі події, насправді трагічні, ми бачимо очима молодшого з братів, семирічного хлопчика. А, ну й все це відбувається в Нігерії, що, безперечно, додає колориту.
Так, мені, як мамі хлопців, було цікаво ще й з точки зору дитячої психології, мотивів вчинків хлопців, їх розуміння світу, стосунків між братами, ставлення до батьків. Але й сама історія дуже гарна. Рекомендую всім.
Одразу скажу – головна тематика книги для мене далека-далека. Дітей-підлітків не маю. Сама я – з 10 років почувалась дорослою, відповідальною. Це не заважало мені провести веселе дитинство-юність, з вечірками, друзями, першими коханнями. І хоч це були шалені 90-ті у великому місті - та мене ніколи не вабила темна сторона. Наркотики, секти, кримінал, залежності – я трималась від цього далі, для мене це було не смачне та не привабливе. І мені ніколи не було нудно, щоб шукати такої розради.
Все не так з головною героїнею роману. Тут вже повний набір – тихій комплексуючий підліток Іві дуже бажає стати помітною. Увага учасниць секс-комуни та гуру Рассела, неоднозначні стосунки з небезпечною, але ж такою звабливою С’юзен, непокора – це ж так відрізняється від сірого життя з розлученими батьками, обідами в кафешках з подружками в брекетах та перспективою попасти в пансіон. Іві віддається новому життю повністю, наражаючись на очікуванні небезпеки. І це не відпускає її решту життя. Класика жанру.
Але для мене - це книга не про підлітковий кримінал. Не про сексуальну секту. Ні, ні.
Це про інше. Про те, що якщо не бажаєш розчарувань – не зачаровуйся. Ніким та нічим. Особливо ніким.
Про те, як легко, граючи на болі та стражданні людини, на її комплексах та прихованих бажаннях, змусити робити щось. Навіть дуже погане. Навіть те, що може знищити.
Тебе запрошують в місце та пропонують щось інше, те, що кардинально відрізняється від твого сірого нікчемного життя. І тільки те, що воно інше – вважається тобі на той момент набагато кращим, справжнім, бажаним. Заради чого можна зламати все. Тобі дають трохи відчути гостроту нових емоцій, роблять вигляд, що ти дуже бажаний та вагомий для них, пестять, заколисують увагу, дають відчути обраним, належним до незвичайного кола людей, не таким як усі. Нав’язують почуття провини, якщо ти сумніваєшся у чистоті намірів твоїх нових гуру. І ось – ти вже готовий на все, заради сумнівного нового, готовий ламати, зраджувати, обманювати.
Безумовно – у юному віці зробити правильний вибір дуже тяжко. Бо досвіду не вистачає, а спокус – з надлишком. Та чи можемо ми з впевненістю сказати, що завжди робимо правильний вибір у дорослому віці? …
Ти думаєш, що знайшов – але насправді втратив. Себе, своїх близьких, втрачаєш все що було раніше. Але найстрашніше – ти втрачаєш своє майбутнє. Своє можливе щасливе майбутнє. Бо так як було – вже ніколи не буде. І ти – в міліметрі від того, що все, що буде потім – буде жахливо потворним, невиправним.
Нажаль, єдине, що може тебе урятувати від того страшного – якесь небезпечне дівчисько, яке висадить тебе з тієї машини, яка летить у прірву…
Та чи для всіх знайдеться така С’юзен? І чи було все це того варте?
Наталі Яструбинська