Осип Тадейович Назарук — український громадський і політичний діяч, письменник, журналіст, публіцист.
Осип Назарук народився 31 серпня 1883 року в м. Бучач в родині кушніра. Навчався в Бучацькій та Золочівській гімназіях. За пропаганду соціалізму був відрахований з гімназії із забороною складати матуру (здавати іспит на атестат зрілості) в Галичині.
Вивчав право в Львівському університеті, в 1908 році закінчив юридичний факультет Віденського університету. У 1904-1905 роках очолював роботу «Січі» (українська студентська організація у Відні). У 1906-1907 роках — голова Львівської «Академічної Громади».
Після вибуху Першої світової війни Назарук тісно пов’язав свою долю з Українськими Січовими Стрільцями і став їх літописцем. У 1916 році у Львові вийшла праця Осипа Назарука «Слідами Українських Січових Стрільців», а у Відні побачила світ його ж книжка «Над Золотою Липою». Донині ці видання залишаються одними з найважливіших та найавторитетніших джерел вивчення історії УСС. Того ж 1916 року у Львові вийшла ще одна книжка — «З крівавого шляху Українських Січових Стрільців», до якої був безпосередньо причетний Осип Назарук. У цю ілюстровану збірку оповідань і описів він вклав багато праці як автор, редактор і упорядник. А роком раніше Осип Назарук видав у Відні «Співанки УСС».
Письменника постійно вабила історична тематика. Його погляд зупинився, зокрема, на двох яскравих постатях минулого — князі Ярославі Осмомислому та знаменитій Роксолані, а також помандрував у часи монгольських набігів. Першою вийшла до читачів у 1918 році «Українська повість з 12-го століття у двох частинах» — «Князь Ярослав Осмомисл». Товариство «Просвіта» нагородило цей твір престижною «Михайловою премією». Літературні критики відгукнулися на книгу Осипа Назарука по-різному. Полеміка між ними не припинялася кілька років. А читачі тим часом дуже активно розкуповували повість, її почали вивчати у школах. У цей період письменник написав ще дві повісті — «Проти орд Чінгісхана» і «Роксоляну», однак видати їх не вдалося: на заваді став буревій політичних та воєнних подій, що охопив Україну.
Після повернення до Галичини у 1919 році він керував Прес-кватирою Української Галицької Армії. Згодом із урядом ЗУНР емігрував до Відня, де видав свій «Конспект споминів з української революції» під назвою «Рік на Великій Україні». В цій об’ємній книзі детально описував події від 5 листопада 1918 до 16 листопада 1919 року. Серед дійових осіб — В. Винниченко, С. Петлюра, інші історичні постаті. У 1971 році побачила світ і двотомна повість «Проти орд Чінгісхана».
Влітку 1922 року Назарук виїхав з Відня до Канади і змушений був залишитися за океаном. У Канаді став відомим співорганізатором гетьманського руху, а в США, куди переїхав у листопаді 1923 року, одна за одною видавав свої книжки і брошури: «Тома Томашевський — піонер української преси в Америці», «Іван Данильчук — найбільший український гуморист в Канаді» та інші.
Повернувшись до Львова, Осип Назарук у 1928 році розпочав редагувати газету «Нова зоря» — католицький часопис. Виступав тут з публіцистичними статтями, кращі з них видавав брошурами. У 1930 році побачила світ його доопрацьована протягом 1923 — 1929 рр. історична повість з 16 століття під назвою «Роксоляна. Жінка халіфа й падишаха Сулеймана Великого, завойовника і законодавця». Також у Львові у різних видавництвах вийшли «Вчасна війна в північній Альберті», «Греко-католицька церква і українська ліберальна інтелігенція» та ін.
Помер Осип Назарук 31 березня 1940 року в Кракові, куди виїхав перед вступом радянських військ до Львова. Чимало з того, що він написав, залишилося в рукописах. Але й твори, що побачили світ, чекала сумна доля. Після так званого «визволення» 1939 року книжки письменника були вилучені з бібліотек і зараховані до категорії націоналістичних. Ім’я Осипа Назарука зникло з літератури. Нині письменник і його твори повертаються до читача.
Григо́рій Фе́дорович Кві́тка-Основ'я́ненко (18 листопада 1778 — 8 серпня 1843) — український прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Засновник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі.
Детальніше
Тарас Григорович Шевченко (9 березня 1814 — 10 березня 1861) — відомий український поет, письменник, художник.
Детальніше
Іван Франко — Прометей вітчизняної літератури, титан української прози, «мікроскопіст людської долі». Його творчий доробок за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів. На сьогодні він є єдиним українським поетом, якого номінували на здобуття Нобелівської премії з літератури. Франко випередив свій час на кілька поколінь, тому його романістика не втратила злободенності через століття.
Детальніше
Іван Котляревський (1769-1838) — український письменник, поет, драматург, засновник нової української літератури, громадський діяч.
Детальніше
Михайло Коцюбинський — видатний український письменник, громадський діяч, людина надзвичайного розуму, знавець дев’яти мов. Його ім’я вписано золотими літерами в історію української літератури. Микола Вороний, Павло Тичина, Іван Франко та інші сучасники митця високо поціновували його творчість. А вже у середині ХХ ст. режисер Сергій Параджанов зробив безсмертною повість «Тіні забутих предків», створивши за її сюжетом однойменний фільм. Кінострічка стала одним зі світових шедеврів кіномистецтва.
Детальніше
Зростав і виховувався Сковорода в родині козака. Навчався в Києво-Могилянській академії, багато подорожував, побував у Польщі, Угорщині, Австрії (за деякими даними, також в Італії та Німеччині), опанував декілька мов, зокрема: латиною, давньогрецькою, староєврейською та німецькою. Знав як давню, так і новоєвропейську філософію. На початку 1750-х викладав поетику у Переяславському колегіумі, пізніше був також домашнім учителем. У цей період Сковорода написав «Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной». Однак через новаторські педагогічні методики і відмову вчити по-старому був звільнений з колегіуму. У 1759-1769 роках викладав вже у Харківському колегіумі. Власна позиція з низки богословських та філософських питань спровокувала появу ненависників, плетіння інтриг, через що він і втратив посаду.
У наступні роки Сковорода здебільшого вів життя мандрівника, блукаючи Слобідською Україною, зупиняючись у селянських хатах. Він відмовлявся від пропонованих йому посад і занять, присвячуючи свій час повчанню людей моральності. Праці філософа за життя не друкувалися.
Детальніше
Остап Вишня (13 листопада 1889 — 28 вересня 1956, Київ) — український письменник, гуморист і сатирик. Справжні ім`я, по батькові, прізвище — Павло Михайлович Губенко.
Детальніше
Панас Мирний (справжнє ім’я — Панас Якович Рудченко) — український прозаїк та драматург. Народився 13 (1) травня 1849 р. у Миргороді, у родині бухгалтера. Коли Панасу виповнилося дев’ять років, його віддали на навчання до Миргородського парафіяльного училища, а через рік, після переїзду ьродини Рудченків до Гадяча, хлопець продовжив освіту в Гадяцькому повітовому училищі, яке закінчив у 1862 р. Цим й обмежилася освіта майбутнього класика української літератури. З 1863 року юнак починає служити канцеляристом повітового суду й паралельно збирає фольклор, пише поезії російською й українською мовами (перший його вірш, який зберігся до сьогодні, — «Мучить, давить моє серце…»).
Детальніше
Марко Вовчок — українська письменниця. Марко Вовчок — літературний псевдонім Вілінської Марії Олександрівни, за першим чоловіком — Маркович. Була знайома з Т.Шевченком, П.Кулішем, М.Костомаровим, І.Тургенєвим, Жулем Верном. Твори мали антикріпосницьку направленість. Описувала історичне минуле України.
Детальніше
Олесь Гончар — український письменник, літературний критик, громадський діяч, лауреат Шевченківської премії та володар звання Героя України. Твори письменника увійшли до «золотого фонду» української класичної літератури, а роман «Собор» став знаковим у доробку автора і приніс йому світову славу. Але цьому передували гостра критика з боку провладних осіб та кампанія проти видання й розповсюдження роману.
Детальніше
Іван Франко назвав Пантелеймона Куліша ключовою фігурою в українському письменстві того часу. Саме перу Куліша належить перший український історичний роман «Чорна рада», у якому оспівується козацьке лицарство. Тарас Шевченко у своєму листі до Куліша дякував письменникові за роман, називаючи його коштовним дарунком для вітчизняної літератури.
Детальніше
Васи́ль Семе́нович Стус — борець за незалежність України у XX столітті, видатний український поет XX століття, перекладач, прозаїк, мислитель, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського дисидентського руху. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка, Герой України.
Детальніше
Олександр Олесь (справжнє прізвище Кандиба) — український письменник, поет, драматург. За життя світ побачили десять збірок його поезій, які уславили поета. Талантом Олеся захоплювалися його сучасники — Панас Мирний, Леся Українка та інші видатні культурні діячі того часу. Сьогодні ми продовжуємо із задоволенням читати твори великого митця, якого за значущістю нерідко порівнюють із Шевченком.
Детальніше
Ольга Кобилянська — одна з найвідоміших українських письменниць та активна громадська діячка. Її твори ввійшли до золотого фонду української літератури, їх видавали за кордоном та вважали справжньою літературною сенсацією.
Детальніше
Микола Гурович Куліш (18 грудня 1892— 3 листопада 1937) — український драматург, представник Розстріляного Відродження.
Детальніше
Василь Стефаник — самобутній письменник-новатор, «співець селянської долі», один із найвизначніших українських новелістів. Його талант високо цінували колеги, особливо Іван Франко, дружбу з яким Стефаник підтримував усе життя. Натхненна творчістю новеліста, поетеса Леся Українка зауважила: «Він малює буденне життя сірого люду, але не тільки зверхні факти цього життя, а самий зміст».
Детальніше
Ірина Вільде (справжнє ім'я Дарина Дмитрівна Макогон; 1907, Чернівці - 1982, Львів) — українська письменниця. Лауреатка Шевченківської премії (1965). Внесена ЮНЕСКО до переліку відомих людей XX століття й другого тисячоліття.
Детальніше
Гео Данилович Шкурупій — український радянський письменник, поет і сценарист, представник напрямку панфутуризм.
Детальніше
Ольга Петрівна Косач, відома під псевдонімом Олена Пчілка (1849-1930)— українська письменниця, меценатка, перекладачка, етнографка, фольклористка, публіцистка, громадська діячка. Мати поетеси Лесі Українки.
Детальніше
Роман Іваничук (27 травня 1929-17 вересня 2016) — український письменник, політичний та громадський діяч.
Детальніше
Юрій Яновський (1902-1954) — український письменник та поет. Один із романтиків в українській літературі першої половини ХХ століття. Редактор журналу "Українська література" військовий журналіст.
ДетальнішеОтримуй інформацію про новинки
Отримуй інформацію про новинки